Початок розвитку, першопочаткові зародки першої допомоги відносяться до епохи раннього середньовіччя – 4 ст., коли на дорогах, що вели в Єрусалим, були організовані так названі „подорожньоприйомні доми” для надання допомоги багаточисленним подорожуючим.

В 1092 р. в Англії був створений орден Іоанітів, в завдання якого входили обслуговування хворих в госпіталі в Єрусалимі і надання першої допомоги подорожнім на дорогах. На початку 15 століття – в 1417 р. – в Голландії була організована служба для надання допомоги потопаючим на багато численних каналах, що перетинають країну.

Думка про необхідність організації екстреної медичної допомоги на місті нещасних випадків зародилася в 18 ст. В 1767 р. за ініціативою С. Noovigh, Vanylerid, I.S. Werdame в Антверпені було створено Товариство надання допомоги постраждалим при нещасних випадках.

Подібні товариства скоро утворилися в Парижі і Гамбурзі. Ці товариства з різних причин виявилися недовговічними і розпалися, але ідея ця залишилися і в 1868 р. в Нью-Йорку була організована перша рятувальна станція.

З цього часу перша медична допомога при нещасних випадках стала стрімко розвиватися. Так, в 1878 р. в Лондоні було створено товариство „St. John Ambulance Association”, яке організувало станції та пости по наданню невідкладної медичної допомоги. В 1881 р. в Німеччині була організована „Samariter Verein”. В тому ж 1881 р. в Києві за ініціативою Товариства лікарів був „Гурток лікарів з метою нічних лікарських чергувань” і з 6 лютого того ж року при міській управі почав функціонувати на добровільних засадах пункт нічних чергувань, в якому працювало 19 лікарів (в 1882 р. – 21, ф в 1883 р. – 29 лікарів). Допомога при нещасних випадках надавалася безоплатно. Виклики додому до хворих оплачувались. Багато сил і енергії затратив на організацію цього пункту професор Київського університету Ю.І. Мацон. В Швейцарії, Швеції та Норвегії це завдання взяли на себе Товариства Червоного Хреста, в Італії – аптеки, в Данії – цирульники.

В 1898 р. при поліцейських домах були організовані санітарні кінні карети. З 1899 р. в Санки-Петербурзі відкривались пункти надання першої допомоги. Це робилося за кошти, асигновані Російським Товариством Червоного Хреста.

Однією з найкращих організаційно-функціональних медичних структур по наданню екстреної допомоги на до госпітальному етапі виявилася станція швидкої допомоги.

Перша станція швидкої допомоги була створена в Відні в 1881 р. Приводом для цього стала пожежа в Великому театрі, під час якої було дуже багато постраждалих, що залишилися без будь-якої допомоги. За ініціативою віденського лікаря Ярослава Мунді скоро була організована станція швидкої допомоги. Згідно з проектом Я. Мунді до завдань цієї установи входили надання першої допомоги постраждалим і транспортування їх в лікувальний заклад або додому.

В 1887 р. відкрилася станція швидкої медичної допомоги в Будапешті, в 1898 р. – в Варшаві, в 1900 р. – в Лодзі, 30 червня 1902 р. – в Києві, восени 1902 р. – в Вільно, в 1903 р. – в Одесі (на пожертви мільйонера М.М. Толстого), в березні 1904 р. – в Ризі, 25 квітня 1910 р. – в Харкові (за ініціативою професора Н.І. Оболенського). Були організовані станції швидкої допомоги в Мінську, Казані, Ростові-на-Дону, Катеринославі і в 1912 р. – в Москві.

Організацію станції швидкої медичної допомоги в Києві взяло на себе Товариство швидкої медичної допомоги, яке діяло на підставі Статуту, затвердженого 1 вересня 1884 р. Міністерством внутрішніх справ. Нова редакція Статуту була затверджена 14 жовтня 1910 р. Першим головуючим Правління Товариства В.Н. Проценко.Ініціатором організації станції швидкої допомоги в Києві був К.М. Модзелевський.

Станція розміщувалась в тісних і непристосованих приміщеннях орендованої садиби по вул. Пироговського, 6. першим завідувачем станції був лікар Е.Ф. Гнус.

В складі станції були три конні карети, придбані на пожертви Н.А. Терещенко, А.А. Абрагамсона, В.В. Контовта та Товариства велосипедистів.

В штатному складі станції було 9 лікарів (1 завідувач і 8 чергових), 8 санітарів (1 головний, 4 старших і 3 молодших), 3 кучера, 1 двірник і 1 кур’єр.

Кожна карета була оснащена 2 скринями (однією великою хірургічною , що містила інструментарій, перев’язочні засоби і медикаменти, і другою – малою, що містила протиотрути і інші медикаменти), індуктивним апаратом Шпалера, подушкою з киснем, валиком для голови і запасними ношами. Крім того, на станції для кожної карети зберігались велика запасна скриня з великою кількістю перев’язочного матеріалу для надання допомоги при масових травмах, факели, пожежні каски і інше майно.

Першопочатково станція швидкої допомоги працювала як служба, що надає допомогу постраждалим і тяжкохворим в громадських місцях, на вулицях, в установах, на підприємствах. Допомога на дому при раптових захворюваннях і різкому погіршенні стану хворих стали надавати чергові пункти невідкладної медичної допомоги амбулаторно-поліклінічної мережі, які почали створюватися в 30-ті роки.

Екстрена медична допомога на до госпітальному етапі розділилась на два підвида – більш термінову і менш термінову.

В 1927 р. було затверджено перше положення про станцію швидкої медичної допомоги, яке визначило її завдання, структуру і функції, а в 1938 р. – „Єдине положення про роботу станції швидкої допомоги в містах”.

Швидка медична допомога продовжувала розвиватися після закінчення Другої Світової війни. Починаючи з 1946р. було затверджено ряд нормативних актв, які забезпечили створення єдиної системи швидкої медичної допомоги. Було розроблено і затверджено пакет положень і інструкцій:

- про станції швидкої допомоги в містах і робітничих поселеннях;

- про організацію зв’язку і сигналізації, про транспорт станції швидкої допомоги;

-