- участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Виконання цих завдань ускладнюється деякими труднощами, так як існують різні визначення поняття екстреності і, відповідно, тлумачення цих завдань.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992р. (надалі - Основи) не дають чіткої і однозначної відповіді на поставлені питання, але встановлюють таке: „Медичні працівники зобов’язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами...” (ч.1 ст.37). Можна вивести, невідкладна медична допомога є допомогою при нещасних випадках та гострих захворюваннях. Основи вживають термін „швидка допомога” тільки в ракурсі відповідної служби. Самостійно ж (або як синонім до „невідкладної допомоги”) цей термін не вживається.

З цієї статті вбачається, що служба швидкої допомоги є лише одним із засобів забезпечення невідкладної допомоги, хоча і основним. Це ж саме стосується і самої швидкої допомоги, якщо ми вживаємо цей термін в значенні служби. Законодавець, напевно, навмисне не вживає даного терміну, щоб уникнути плутанини.

Отже, хоча терміни „швидка” та „невідкладна” допомога є майже синонімічними, різницю можна виділити виходячи з окремих підходів до понять. Є підстави розрізняти швидку допомогу в широкому та вузькому (тільки як допомогу що надається службою швидкої допомоги) значенні . Вбачається, що в значенні екстреної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини – вона все-таки є синонімом „невідкладної”. І тут сміливо можна застосовувати визначення згадуваної вже Угоди. Наприклад, існує проект кодексу, який би регулював питання охорони здоров’я в Україні (автори ще не дійшли згоди щодо його назви), і в ньому поняття „швидка медична допомога” повністю заміняє поняття „невідкладної”. Це і є приклад практичного застосування широкого значення.

Однак, медики частіше розуміють швидку допомогу, як складову частину невідкладної, як таку, що надається лише службою швидкої медичної допомоги на місці, під час транспортування та в пунктах (відділеннях) швидкої допомоги. Невідкладна ж допомога може надаватись як кваліфікованими лікарями, так і будь-ким з громадян, на місці, під час транспортування, в будь-якому лікувально-профілактичному закладі (наприклад, в відділенні інтенсивної терапії). Тобто єдиною умовою такої допомоги є те, що вона надається в невідкладних випадках.

З процитованої статті Основ також випливає, що складовою невідкладної є перша медична допомога, як така, що здійснюється невідкладно, на місці, одразу по прибутті лікарів або оточуючими. В літературі знаходимо таке визначення: перша медична допомога – це проведення комплексу термінових заходів, метою яких є припинення впливу ушкоджуючого чинника зовнішнього середовища на організм, надання на місці допомоги і забезпечення максимально сприятливих умов транспортування потерпілого долі кувального закладу.

Первинна допомога (з позиції законодавця) немає нічого спільного з невідкладною, хоча термін і подібний до „першої допомоги” (в теорії ця подібність є не тільки лінгвістичною). Основи в статті 35 визначають, що первинна допомога – це основна частина медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультацію лікаря, просту діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для подання спеціалізованої допомоги.

Долікарська допомога включає в себе надання допомоги на місці та транспортування хворого. Тобто – швидку допомогу в вузькому значення терміну та першу допомогу.

Екстрена ж допомога є чисто теоретичним та літературним поняттям, та позначає ту ж невідкладну допомогу, хоча цей термін і не знайшов свого закріплення в законодавстві. Вживається він в основному для підкреслення „невідкладності”, важливості та небезпечності ситуації, що склалася.

В червні 1974 р. на Нараді міністрів охорони здоров’я соціалістичних країн, що проходила в Будапешті, було дано наступне визначення екстреної медичної допомоги: „Поняття екстреної медичної допомоги включає усунення всіх патологічних станів, викликаних зовнішніми і внутрішніми факторами, які незалежно від ступеню їх тяжкості потребують невідкладної діагностики і лікування”.

Там же було рекомендовано 5 видів таких станів:

1.Існує безпосередня загроза життю.

2.Якщо хворому своєчасно не надати медичну допомогу, то можливим є смертельний наслідок.

3. Безпосередньої загрози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час.

4. Безпосередньої загрози життю немає, але ненадання своєчасної медичної допомоги може призвести до стійких змін в окремих органах і організмі в цілому.

5. Загрози життю немає, але в найкоротші строки треба полегшити страждання хворого.

Надання допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (відділення) швидкої медичної допомоги, а при станах 3 і 4 – на пункти (відділення) невідкладної медичної допомоги, що функціонують при поліклініках.

Успішне вирішення покладених завдань по забезпеченню населення швидкою медичною допомогою багато в чому визначається її концепцією (основними принципами). Організація швидкої медичної допомоги в Україні носить державний пріоритетний характер і базується на наступних основних принципах:

1. Централізація і загальнодоступність швидкої медичної допомоги. Централізація швидкої медичної допомоги досягається шляхом створення в Україні (в містах і сільській місцевості) спеціальних територіальних державних медичних закладів (самостійних станцій чи відділень при лікарнях) швидкої медичної допомоги, які забезпечують екстреною медичною допомогою все населення, що проживає і знаходиться на даній території. В місті чи сільському адміністративному районі функціонує тільки одна така (державна) установа. Наказ Міністерства охорони здоров’я (надалі - МОЗ) України № 175 від 19.06.96 „Про заходи по удосконаленню швидкої медичної допомоги” передбачає створення в сільських адміністративних районах самостійних станцій швидкої медичної допомоги з мережею підстанцій (пунктів), оскільки самостійні станції швидкої медичної допомоги є більш ефективними організаційно-функціональними структурами, ніж