За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвит-ку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємст-ва вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замов-лення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одноча-сно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з мате-ріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового викорис-тання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підпри-ємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпе-чення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри-ємстві є:*

забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхід-ними фінансовими ресурсами;*

установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;*

визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра-ціональності його використання;*

виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра-хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;*

здійснення контролю за утворенням та використанням платіж-них засобів. Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні питання:

які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпоря-дженні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабю-джетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо-дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові по-казники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття. При цьому використовуються різні способи: нормативний, розрахунково-аналітичний, оптимізації пла-нових рішень, економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного способу фінансового планування полягає в тім, Що на основі встановлених фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарського суб'єкта у фінансо-вих ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Згаданими норма-швами с ставки податків, ставки тарифів, зборів та внесків, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів. Норми та нор-мативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними.

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показ-ники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінансових показ-ників, які беруться за базу, та індексів їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробці варіантів пла-нових розрахунків для того, щоб вибрати з них найоптимальніший. Відтак можуть використовуватися різні критерії вибору:*

максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладеного

капіталу;*

максимум збереження фінансових ресурсів, тобто мінімум фі-нансових витрат;*

мінімум поточних витрат;*

мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного ре-зультату;*

максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моде-лювання. Цей спосіб уможливлює знайдення кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний матема-тичний опис факторів, які характеризують структуру та закономір-ності зміни даного економічного явища і здійснюються з допомо-гою математичних прийомів (рівнянь, нерівностей, таблиць, графі-ків). Моделювання може будуватися за функціональним та кореля-ційним зв'язком. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіан-тів. Підвищення рівня наукової обгрунтованості планування потре-бує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та шляхів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану.

Використана література:

Основни фінансового менеджменту. – К., 2002.

Менеджмент. Підручник. – К., 2003.

Словник-довідник менеджера. – К., 2000.