Головний недолік постанови – повна невизначеність прав кредитора державного підприємства. Так, він може виходити з ініціативою щодо проведення санації боржника, може брати участь в розробці плану санації і все. В той же час повноваження держоргану, який за визначенням, відстоює інтереси боржника, доволі широкі.

Насамперед насторожує поява в документі строків проведення санації – “строки проведення санації не повинні перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може подовжити строки, але не більше ніж на шість місяців”. Аналогічні строки фігурують в Законі “Про відновлення платоспроможності ...”. Але там рішення про санацію приймають кредитори, а не боржники або вповноважений орган.

Інша суперечність полягає в тому, що для потенційних інвесторів або кредиторів передбачено “придбання прав власності на майно підприємства у відповідності із законодавством”. Цим фактично пропонується приватизація державного майна. Але діюче законодавство про приватизацію державного майна (за винятком окремих разових випадків відчуження основних засобів виробництва) не передбачає чіткого порядку придбання такого майна в ході процедури досудової санації як засобу приватизації.

Під час проведення санації, боржника (державне підприємство зокрема) збанкрутити практично неможливо. Тобто кредитор може спробувати порушити справу про банкрутство, але навряд чи будь-який суд прийме рішення до закінчення санації держпідприємства. Якщо взагалі прийме справу до розгляду.

Розглянемо гіпотетичну ситуацію. Уявимо, що деякому кредитору терміново необхідно повернути свої гроші (він сам може опинитися у стані банкрутства). Дізнавшись про це, держпідприємство спільно з уповноваженим органом ініціює процедуру авто санації і на вісімнадцять місяців таке державне підприємство застраховане від неприємностей.

Подібні тенденції небезпечні не тільки самі по собі. Адже відсутність дієвого механізму банкрутства – одна з головних причин, яка стримує розвиток кредитування: як грошового так і товарного.

Нарешті, в Конституції України, яка є основним Законом України, задекларовано рівність всіх форм власності. Тому неприпустимим є створення пільгових умов – так званих “банкрутних канікул” для держпідприємств і обмеження прав інших форм власності.

Усунення вищезазначених недоліків, врегулювання суперечностей, які виникають між різними законодавчими актами забезпечать дієвість нового механізму банкрутства, який за своєю суттю є прогресивним. З цією метою було розроблено проект Закону “Про внесення змін до ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Він зокрема передбачає конкретизацію положень щодо арбітражного керуючого – відтепер ним може бути лише фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів (зараз ці вимоги формально стосуються лише розпорядника майна).

Уточнено повноваження керуючого санацією. Зокрема, він зобов’язується не просто здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості боржником, але й подавати від імені боржника позови про це. А його право відмовлятися від договорів у разі якщо їх виконання завдає збитків боржнику порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких же умов, трансформуються в право відмовлятися від усіх договорів, виконання яких завдає боржнику збитків.

В той же час законопроект в своєму ставленні до кредиторів і їх прав є дуже жорстким. Насамперед, з’являється поділ кредиторів на “конкурсних” та “поточних”. Під “конкурсними кредиторами” слід розуміти кредиторів за вимогами до боржника, які виникли до порушення справи про банкрутство або визнані як такі згідно з цим законопроектом і не забезпечені заставою майна боржника. В свою чергу, “поточними кредиторами” є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження справи про банкрутство. Законопроект наділяє “конкурсних кредиторів” більшими правами ніж “поточних”. Саме з “конкурсних кредиторів” складаються збори кредиторів і їх комітет. Крім того, “конкурсний кредитор” здобуває право отримувати від розпорядника майна інформацію про вимоги інших кредиторів та заперечувати їх. Уточнено також, що ліквідатор має право заявляти заперечення лише щодо “поточних кредиторів”.

Більш жорстко сформульовані і вимоги для виявлення кредиторів при порушенні справи про банкрутство. Зокрема, встановлюється, що вимоги “конкурсних кредиторів”, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання (до речі, цей термін дещо уточнено: замість місяця пропонується визначити його у 30 днів), або не виявлені взагалі – не розглядаються і вважаються погашеними, про що арбітражний суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Підкреслюється, що цей термін є присічним і поновленню не підлягає.

Тобто законопроект вимагає від кредиторів постійно здійснювати моніторинг стану своїх контрагентів-боржників (це також є проблематичним на сьогоднішній день, оскільки навіть офіційна статистична звітність не є загальнодоступною, а альтернативні джерела інформації на Україні ще практично не відпрацьовані), більш зважено підходити до вибору форм і способів розрахунків (тут можна передбачити скорочення грошового та товарного кредитування).

Розорення підприємства завжди є трагедією і для його керівництва, і для тих, хто вклав у нього кошти, і для тих, хто на ньому працює. Механізм банкрутства покликаний пом’якшити негативні наслідки провалу для всіх, зводячи їх до мінімуму. Це може бути досягнуто, зокрема, за рахунок використання страхування ризиків неповернення витрат, створення гарантійних фондів. Для своєчасності розрахунків із звільненими працівниками може створюватися гарантійний фонд, який утримуватиметься із відповідних внесків