Переважання недобросовісної конкуренції (хабарництво, розбої і т. і.) разом з незнанням правил ефективної конкуренції призводили до того, що ні одне підприємство не могло перебувати навіть в відносній безпеці. Проте стверджувати що саме незнання маркетингу призвело до теперішнього стану економіки не можна так, як на мою думку, далась в знаки загальна економічна неграмотність.

В наш час ми практично втратили капітал, але нарешті отримали знання. Для цього знадобилось багато напрацювань. З тих часів і до сьогодення ситуація значно змінилась – відкрито багато кафедр маркетингу на території країни, друкуються спеціалізовані видання («Маркетинг в Україні», «Маркетолог» і ін.). зокрема значним кроком стало узаконення поля діяльності і уточнення правил гри котре відбилося в Законі України «Про рекламу».

Законодавче закріплення основ маркетингу в Законі України «Про рекламу».

Закон України N 270/96-ВР «Про рекламу» (далі з метою економії місця просто Закон) був прийнятий Верховною Радою України від 3 липня 1996 р. Цей Закон визначає основні засади рекламної діяльності в Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі створення, розповсюдження, одержання реклами. Складається Закон з 4-ох розділів:

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ ІІ. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО РЕКЛАМИ

Розділ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ РЕКЛАМУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ

Розділ ІV. КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО

РЕКЛАМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ

ЗАКОНОДАВСТВА.

Цікаво, що зміни до Закону вносились 2 рази (згідно із Законами N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст.36 N 783-ХІV ( 783-14 ) від 30.06.99), тобто значного зацікавлення законом не спостерігається.

Закон цікавий тим, що врешті решт було дано офіційне тлумачення таких понять, як:

реклама - спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку;

особа - будь-яка фізична чи юридична особа; продукція - товари, роботи, послуги, цінні папери;

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження;

виробник реклами - особа, яка повністю або частково здійснює

виробництво реклами;

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами;

споживач реклами - будь-яка особа або група осіб, на яких спрямована реклама;

рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача у будь-якій формі та у будь-який спосіб;

спонсор - особа, яка матеріально підтримує будь-яку діяльність без одержання від неї прибутку з метою популяризації винятково свого імені (назви), торгової марки.

Також згідно Закону:

принцип верховенства норм міжнародного права над національними;

уточнюється питання щодо мови реклами, а саме в статті 6 Закону:

«Стаття 6. Мова реклами 

Мова реклами визначається законами України "Про мови в Україні" ( 8312-11 ), "Про інформацію" ( 2657-12 ), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), іншими законодавчими актами України в цій сфері, міжнародними договорами та угодами. Зареєстровані у встановленому порядку товарні знаки, логотипи можуть наводитись мовою оригіналу.».

принцип приналежності реклами до сфери дії авторських прав

(стаття 4);

Згідно Закону розрізняють такі види реклами:

За характером рекламної інформації:

Добросовісна реклама;

Недобросовісна реклама.

За способом донесення інформації:

Реклама на телебаченні і радіо;

Реклама у друкованих засобах масової інформації;

Реклама з використанням телефонного та документального електрозв'язку;

Реклама на транспорті;

Реклама в кінотеатрах.

За місцем розташування:

Зовнішня;

Внутрішня.

Як окремий підвид Закон виділяє соціальну рекламу:

« Стаття 11. Соціальна рекламна інформація 

1. Соціальна рекламна інформація - це інформація державних органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я, охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не має комерційного характеру. В такій рекламі не повинні згадуватись конкретна продукція та її виробники.

2. Особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність щодо виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, передачі свого майна (в тому числі коштів) іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації, користуються пільгами, передбаченими законодавством про благодійну діяльність.

3. Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу (друкованої площі), відведеного для реклами.».

Окремий розділ (№3)відведено особливостям рекламування особливих видів продукції (реклама лікарських засобів; тютюнових виробів та алкогольних напоїв; зброї; послуг, пов'язаних із залученням коштів населення, цінних паперів; про зниження цін на продукцію (розпродаж)).

Також законом передбачено контроль за дотриманням та покарання порушників законодавства про рекламу (ввесь розділ №4).

Отже, можемо зробити висновок про достатній рівень правового регулювання рекламної діяльності в Україні.

3. Сучасний стан маркетингу в Україні, найактуальніші проблеми. (За Наталією Писаренко та Андрієм Длигачем «Українські реалії»).

Як він виник?

Поява відділів маркетингу в українських компаніях відбувалось (та й відбувається) найчастіше за одним з сценаріїв, описаних нижче.

1. «Як у всіх». Директор прочитав книгу Котлера (відвідав семінар, почув від хорошого знайомого і загорівся модним словом «маркетинг»). На наступний день прийнято рішення про створення відділу маркетингу.

2. «В нас проблеми». Всі випробувані способи вирішити проблему падіння об’ємів продаж (дохідності, втрати місця на ринку) вичерпані. Потрібні свіжі ідеї (потенційні «цапи відбували»).

3. «А що далі?». Компанія стрімко росла, росла і … виросла. Багатомісячне екстенсивне розширення, відкриття нових