постійний дефіцит на товари так званої групи «Б», тобто товарів широкого вжитку: продукти харчування, побутова техніка, продукти легкої промисловості тощо).
Причин можна називати безліч і всі вони будуть не менш вагомими, проте наслідки цих подій ми бачимо на сьогоднішній день (єдине справді українське пиво котре має вагому частку ринку «Оболонь» >30%, значно відстає «Сармат» 13-15%, невтішна ситуація й на ринку кондитерських виробі, тут єдиним вагомим українським виробником є «Рошен». Це не говорячи про виробництво автомобілів, одягу, побутової техніки і т. д.).
Отже, можемо зробити висновок про те що в загальному національний маркетинг є низько кваліфікованим (як і інші економічні професії) і свою війну він вже програв, хоча битви ще тривають.
Якщо говорити про маркетинг на території України взагалі, без поділу за національною приналежністю, то з філіями закордонних корпорацій приходить і певний рівень маркетингової культури, але на жаль основи стратегії розробляються в центрі, а всі інші лише виконують її з врахуванням певних особливостей регіону (на кшталт колишнього СРСР).
Список використаної літератури:
Закон України «Про рекламу» від 3 липня 1996 р.
Длигач А. Отдел маркетинга. Украинские реали.
www.djerelo.com;
//http://ebk.net.ua;
//http://economix.com.ua.