Пряма відрядна система оплати праці – найпростіша і найзрозуміліша для робітника, насамперед через те, що, зв'язок між результатами праці і розміром заробітку при ній є очевидним, що стимулює підвищення продуктивності праці. Сутність її у тому, що заробіток робітника (ЗПв) складається лише з одного елемента, визначається на базі відрядної розцінки (Рв) і є величиною, прямо пропорційною обсягу виробленої продукції або виконаної роботи (Q) (2.4):

3Пв=Рв*Q (2.4)

Використання прямої відрядної системи найдоцільніше там, де за умовами виробництва можливе й виправдане виконання робіт одним виконавцем. Але застосування такої системи досить обмежене, що спричинено скороченням за останній час застосування індивідуальної форми організації праці, а також наявністю деяких інших недоліків. Серед них - слабка зацікавленість робітника у поліпшенні якості продукції і скороченні матеріальних затрат, а також у досягненні вищих показників роботи колективу (дільниці, цеху) [24, с.25].

Тому найпоширенішою з усіх систем відрядної форми оплати праці є відрядно-преміальна система, яка широко застосовується у всіх галузях, як така, що значною мірою позбулася зазначених недоліків прямої відрядної системи, бо зацікавлює робітника у поліпшенні не тільки кількісних, а й якісних показників роботи. Сутність її полягає у тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кіль-кісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеного за відрядними розцінками. Загаль-ний заробіток робітника за цією системою може бути обчислений за формулою (2.5):

ЗПвп=ЗПв+(ЗПв*(Пв+Пп*Впл))\100 (2.5)

де ЗПвп - заробіток робітника за відрядно-преміальною системою, грн.;

ЗПв - заробіток за відрядними розцінками, грн.;

Пв і Пп - відсоток премії відповідно за виконання і за кожен відсоток перевиконання показників преміювання;

Впл - відсоток перевиконання плану виробництва або норм.

Відрядно-прогресивна система характерна тим, що виробіток робітників у межах завдання (норми) оплачується за твердими розцінками, а понад завдання – за підвищеними розцінками, причому вони збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, робіт або послуг понад завдання. Специфічними елементами цієї системи є вихідний рівень виконання норм праці, з якого починається збільшення відрядної розцінки (так звана база) і шкала її підвищення. Вихідна база, як правило, встановлюється на рівні пересічного виконання норм праці за останні три місяці, що передували введенню відрядно-прогресивної системи. Шкала показує розмір збільшення відрядної розцінки при певному рівні виконання норм праці понад вихідну базу. Вона може бути одно- й двоступеневою. За одноступеневої шкали у разі перевиконання вихідної бази відрядна розцінка, підвищується, наприклад, на 50%, тобто коефіцієнт збільшення дорівнює 0,5; за двоступеневої за перевиконання вихідної бази від 1 до 10% коефіцієнт збільшення - 0,5; понад 10% - 1,0 (тобто подвійна розцінка) [27, с.126].

Загальний заробіток при застосуванні відрядно-прогресивної системи обчислюється за формулою (2.6):

ЗПвпр=ЗПв+(ЗПв(Вф-Вв))/Вф*Кз (2.6)

де ЗПвпр - заробіток робітника за відрядно-прогресивною системою, грн.;

ЗПв - заробіток за відрядними розцінками, грн.;

Вф - фактичний рівень виконання норми (завдання), %;

Вв - вихідна база виконання норм, %;

Кз - коефіцієнт збільшення відрядної розцінки.

Необхідно зазначити, що при відрядно-прогресивній оплаті заробіток робітника збільшується швидше, ніж його виробіток. Ця обставина стримує масове і постійне застосування цієї системи. ЇЇ доцільно вводити на обмежений термін (3-6 міс.) на тих дільницях виробництва, де з тих чи інших причин склалося несприятливе становище з виконанням виробничої програми.

Непряма відрядна система застосовується для оплати праці допоміжних робітників [24, с.29]. Сутність її у тому, що розмір заробітної плати робітника, котра оплачується за такою системою, ставиться у пряму залежність від результатів праці робітників, яких він обслуговує. Цим створюється заінтересованість допоміжних служб (наладчиків, слюсарів-ремонтників, внутрішньовиробничих транспорт-них робітників тощо) у найкращому обслуговуванні основ-них процесів та загалом у кінцевих результатах виробництва. Розцінка при непрямій відрядній оплаті визначається за формулою (2.7):

Рвн=ТСдп/Нво (2.7)

де ТСдп - денна тарифна ставка допоміжного робітника, що оплачується за непрямою відрядною системою, грн.;

Нво - денна норма виробітку основного робітника, що обслуговується.

Заробіток допоміжного робітника у цьому випадку обчислюється множенням непрямої відрядної розцінки на кількість продукції (роботи), виконаної основним робіт-ником. Якщо допоміжний робітник обслуговує кілька об'єктів (основних робітників, робочих місць тощо) з різними нормами виробітку, то його тарифну ставку треба ділити спочатку на кількість робочих місць, що обслуговуються, а потім кожну частку тарифної ставки – на норму виробітку, встановлену для кожного робочого місця. Таким чином отримуємо кілька непрямих розцінок (відповідно до кількості робочих місць) і заробіток допоміжного робітника нараховується за обслуговування кожного робочого місця окремо.

Сутність акордної системи оплати праці, яка застосовується для окремих груп робітників, полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи з діючих норм часу і розцінок. За цією системою оплати праці завчасно до початку робіт визначають їх обсяги і терміни виконання, а також суму заробітної плати за акордним нарядом залежно від виконання завдань.

Така система стимулює робітників до скорочення термінів роботи проти установлених норм. Її доцільно вико-ристовувати у трудових процесах з тривалим виробничим циклом. За досить тривалого терміну їх виконання робітникам виплачується аванс. Премії виплачуються робітникам за якісне виконання наряду у зазначений термін або достроково за кожен відсоток скорочення нормативного часу. Розміри премій диферен-ційовані залежно від оцінки якості виконання робіт і