SL = f (PL).

З’єднавши графіки попиту і пропозиції, отримаємо неокласичну модель ринку праці, яка показує, що всі бажаючі працювати можуть знайти роботу при рівноважній ставці заробітної плати, яка склалася PLE.[9]

Якщо пропозиція праці виросте (зсув кривої SL в положення S'L), то це призведе до зниження заробітної плати до і рівновага на ринку праці настане в точці F.

Таким чином, в неокласичній моделі ринкова економіка в принципі спроможна використовувати всі трудові ресурси, однак лише при умові гнучкості заробітної плати. Повна зайнятість в даному випадку означає, що кожний бажаючий продати визначену кількість праці по ставці заробітної плати, яка склалася на даний момент, може здійснити своє бажання. Якщо ж заробітна плата PLK виявиться вище ринкового рівноважного рівня (по вимозі профспілок або при державному втручанні), то це призведе до того, що попит на працю буде значно менше пропозиції праці і визначена маса працівників виявиться без роботи. Кількість безробітних ілюструє відрізок. Отже, в неокласичній моделі безробіття реальне, але воно не витікає із законів ринку, а виникає як результат їх порушення, втручання в конкурентний механізм або держави, або профспілок, тобто неринкових сил. Ці сили не дають зменшитися заробітній платі до рівноважного рівня, в силу чого підприємці не зможуть всім бажаючим працювати запропонувати роботу по ставці оплати праці, яку вимагають.

Тому, на думку неокласиків, в ринковій економіці може бути тільки добровільне безробіття, тобто таке, яке визивається вимогами високої заробітної плати. Робітники самі вибирають безробіття, тому що не згодні працювати за більш низьку оплату своєї праці. Теж саме можна сказати і про ролі держави: якщо вона регулює рівень заробітної плати, то порушує конкурентний ринковий механізм.

Звідки і вимоги економістів неоліберального напрямку – для усунення безробіття треба добиватися конкуренції на ринку праці, гнучкості заробітної плати.

Разом з тим в неокласичній моделі безробіття може мати місце і при зберіганні гнучкості заробітної плати, оскільки деяка частина робочої сили буде залишатися без роботи за власним бажанням, претендуючи на більш високі заробітки. Цю ситуацію ілюструє рис. 1.2.

На графіку рівновага на ринку праці установлюється в точці E. Однак при ринковій ставці заробітної плати PLE, яка склалася, потреба фірм в робочій силі (ділянка кривої попиту DL нижче точки E) задовольняється не повністю і складає величину EF. В той же час ця потреба ніяким чином не може бути задовільнена, тому що незайняті робітники будуть згодні працювати тільки за більш високу ставку (ділянка кривої пропозиції праці SL вище точки E). Отже, максимальна кількість праці, яку може запропонувати ринок, складає величину L1 (відрізок AF), а платіжо спроможний попит фірм на працю, який визначається граничною продуктивністю праці, - L0(відрізок AE ). Різницю між цими об’ємами представляє відрізок EF, який показує кількість робітників, які не бажають працювати по пропонованій фірмами заробітній платі. Рис.1.2 - Добровільне безробіття при гнучкій заробітній платі

Неокласична концепція добровільного безробіття, яка викладена в названій вище книзі А. Пігу, стала предметом серйозної критики Дж. Кейнсом в його роботі „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, яка була написана гарячими слідами Великої депресії.

Викладаючи свої погляди, Дж. Кейнс спростовує теорію А. Пігу, показує, що безробіття іманентно присутнє в ринковій економіці, витікає із її законів. В кейнсіанській концепції ринок праці може знаходитися в стані рівноваги не тільки при повній зайнятості, але і при наявності безробіття. Це пояснюється тим, що пропозиція праці, на думку Кейнса, залежить від розміру номінальної заробітної плати, а не від реального її рівня, як вважали неокласики. Отже, якщо ростуть ціни і реальна заробітна плата знижується, то робітники при цьому не відмовляються працювати. Попит же на працю, який пред’являють на ринку підприємці, є функцією реальної зарплати, яка змінюється при змінені рівня цін: при збільшенні цін робітники зможуть купити менше товарів і послуг, і навпаки. В результаті Кейнс прийшов до висновку, що об’єм зайнятості в більшому ступіні залежить не від робітників, а від підприємців, оскільки попит на працю визначається не ціною праці, а розміром ефективного попиту на товари і послуги. Якщо ефективний попит в суспільстві недостатній, оскільки він визначається насамперед граничною схильністю до споживання, яка знижується по мірі зростання доходу, то зайнятість досягає рівноважного рівня в точці, яка розташована нижче рівня повної зайнятості (рис. 1.3).

Cукупний попит у суспільстві визначає обсяг виробництва, а значить і попит на робочу силу. За допомогою зниження заробітної плати можна стимулювати значне підвищення зайнятості. Засобом від безробіття вважається підвищення державних витрат чи зниження податків, що приводить до збільшення сукупного попиту і, отже, до збільшення попиту на робочу силу.

Заслуга Д. Кейнса в розробці теорії безробіття багато в чому визначається тим, що він запропонував логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову - безробіття.

Рис.1.3 - Вплив сукупного попиту на рівень безробіття

Кейнс зауважив, що в міру росту національного багатства в розвитому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, певна його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції, необхідно мати