Міжнародна статистика поділяє все населення на дві категорії:

1. економічно активне населення, що включає: *

осіб найманої праці;

• самостійних робітників;

• осіб, що тимчасово не працюють з об'єктивних причин;

• неоплачуваних членів сім'ї в працездатному віці;

• осіб, що поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу;

• учнів, студентів та осіб, що проходять профпідготовку і перена-вчання;

2. економічно пасивне населення, що включає всіх тих, хто незалежно від віку і статі не входить до групи економічно активного населення:

- особи, зайняті в домашньому господарстві;

- пенсіонери;

- інваліди.

Отже, економічно активне населення в умовах ринкових відносин визначає сукупну робочу силу — обсяг трудового потенціалу країни.

Безробіття — економічне явище, згідно з яким частина економічно ак-тивного населення не має можливості використати свою робочу силу. Без-робіття є явищем макроекономічної нестабільності з двох причин:

• свідчить про недовикористання ресурсів суспільства і діє в бік змен-шення сукупної пропозиції (ВВП);

• вказує на певну кількість людей із меншою платіжною спроможніс-тю, що впливає на скорочення сукупного попиту.[9]

Безробітною є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця, яке б відповідало рівню її професійної підготовки, стажу, досвіду та ін.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через не залежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу.

Згідно визначення Міжнародної організації праці (МОП), до безробітних відносять осіб, які:

- входять до складу неінституціонального населення, тобто належать до населення віком старше 16 років й не знаходяться при цьому у таких інститутах як тюрми, лікарні тощо;

- не мають оплачуваної роботи протягом тижня за наймом чи на приватному підприємстві;

- здійснюють конкретні спроби знайти роботу протягом визначеного періоду, що передує спостереженню.

Економісти по-різному пояснюють причини безробіття в ринковій економіці. В цілому можна було б виділити наступні підходи до пояснення цього явища:

а) надлишок народонаселення (мальтузіанство);

б) ріст органічного будівництва капіталу (марксизм);

в) високий рівень заробітної плати (неокласики);

г) нестача сукупного попиту (кейнсіанці).

Одне із найперших пояснень безробіття наведене в праці англійського економіста-священика Т. Мальтуса . Автор зауважив, що безробіття викликають демографічні причини, у результаті яких темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання виробництва.

К. Маркс досить старанно досліджував безробіття в «Капіталі». Він відзначив, що з технічним прогресом ростуть кількість і вартість засобів виробництва, які припадають на одного робітника. Ця обставина переконала Маркса в тому, що економічний розвиток призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів накопичення капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Таке трактування математично не цілком коректне, тому що якщо попит на робочу силу росте, то безробіття зникає або хоча б розсмоктується, незважаючи на те, що накопичення капіталу відбувається ще більш високими темпами.

Очевидно, це пояснення безробіття не можна вважати вичерпним. Треба сказати, що Маркс припускав й інші його причини, зокрема циклічність розвитку ринкового господарства, що робить безробіття постійним супутником розвиненого ринкового господарства.

Виведення безробіття з циклічного розвитку економіки стало після К. Маркса стійкою традицією в економічній теорії. Якщо економіка розвивається циклічно, коли підйоми і спади сприяють господарському розвитку, наслідком цього стає вивільнення робочої сили і згортання виробництва, збільшення армії безробітних.

Найбільш поширенішою в західній економічній науці є неокласична та кейнсіанська концепції безробіття.

Неокласична концепція безробіття в найбільш послідовному вигляді була представлена економістом А. Пігу в його книзі „Теорія безробіття”, яка вийшла в 1933 р.[24]

Основні положення А. Пігу зводяться до наступного:

а) кількість робітників, які зайняті на виробництві, знаходиться в зворотній залежності до рівня заробітної плати (зайнятість тим нижче, чим вище заробітна плата);

б) рівновага між рівнем заробітної плати і рівнем зайнятості, яка існувала до першої світової війни 1914 – 1918 рр., пояснюється тим, що заробітна плата установлювалася в результаті вільної конкуренції між робітниками на такому рівні, який забезпечував майже повну зайнятість;

в) посилення після першої світової війни ролі профспілок і введення системи державного страхування від безробіття зробили заробітну плату негнучкою, дозволяючи утримувати її на дуже високому рівні, що і є причиною масового безробіття;

г) для досягнення повної зайнятості необхідне зниження заробітної плати.

Розглянемо більш докладно дану концепцію, використовуючи для ясності графічну ілюстрацію (рис. 1.1).

Рис. 1.1 - Добровільне безробіття при жорсткій заробітній платі

Рівновага на ринку праці в неокласичній моделі визначається через функцію попиту на робочу силу і функцію її пропозиції, де в якості ціни праці виступає реальна заробітна плата PL . Крива функції попиту на працю DL має спадаючий характер, тому що фірми, які пред’являють попит на цей фактор виробництва, зможуть найняти на роботу більшу кількість робітників при більш низькій зарплаті. Якщо ж рівень заробітної плати буде збільшуватися, то кількість робочої сили, яку залучають, зменшиться. Таким чином, попит на робочу силу – функція реальної заробітної плати:

DL = f (PL).

Пропозиція праці на ринку робочої сили SL також залежить від реальної заробітної плати: чим вище PL,