Висока трудова мобільність населення сприяє забезпеченню його роботою, а отже, й засобами до існування. Крім того, вона знижує напруженість на регіональних і загальнодержавному ринках праці, сприяє якомога кращому задоволенню потреби у трудових ресурсах виробництв, що відроджуються або заново формуються.[8]

Економічна криза в Україні призвела до різкого зниження життєвого рівня населення. Заробітна плата в нашій країні не виконує своєї відтворювальної функції. Рівень оплати, який склався в Україні, мало сприяє встановленню рівноваги на ринку праці. В ряді сегментів ринку праці зарплата надто мала, щоб стимулювати залучення спеціалістів до участі в оплачуваній трудовій діяльності за наймом. Водночас рівень оплати у певних секторах ринку праці в Україні навіть за його малої значущості досить високий для стимулювання такого попиту на робочу силу, який би відповідав розмірам потенційної пропозиції праці. Існують дві основні причини цього: низька продуктивність індивідуальної праці як результат її незадовільної організації на підприємствах, низької технічної оснащеності працівників, втрат робочого часу з різних причин; вкрай неефективний механізм включення індивідуальної праці до сукупної суспільної праці. Через ці та інші причини багато наших співвітчизників їдуть за кордон для пошуку там роботи. Отже, мотивом як міжпрофесійної мобільності, так і внутрішньодержавної та міждержавної трудової міграції є бажання працівника знайти відповідне місце праці. Ось чому кожну з цих мобільностей можна назвати трудовою.[10]

Держава здійснює свою політику зайнятості, не тільки за допомогою пасивних, а й активних заходів на ринку праці.

Щодо активної політики зайнятості одним з головних серед її заходів є організація і проведення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів. Державне регулювання професійно-кваліфікаційної структури економічно активного населення повинно вирішувати дві проблеми. Перша з них, це соціальна. Вона полягає в адаптації безробітних громадян до ринкових умов господарювання з допомогою надання їм можливості оволодіти професією, яка користується попитом на ринку праці. Друга - це економічна. Вирішення її повинно задовольнити потреби народного господарства в робочій силі визначеного рівня професійної підготовки і кваліфікації. Головним інструментом вирішення цих проблем повинні бути державна і регіональна програми зайнятості населення.

Система підготовки і підвищення кваліфікації кадрів в нашій країні представлена різного роду державними і комерційними структурами, які не завжди забезпечують належний рівень знань і кваліфікації. Це тягне за собою низьку конкурентноздатність їх випускників. Такі навчальні заклади можуть фінансуватися державою або функціонувати на платній основі. Та платність навчання ще не означає високої підготовки спеціалістів. З іншого боку, безплатна освіта стала однією з головних причин перевиробництва деяких категорій спеціалістів, нераціонального використання спеціалістів вищої кваліфікації на роботах і посадах, що не потребують такого високого рівня профпідготовки [25].

Невід'ємною складовою трудової мобільності населення будь-якої країни є його територіальні переміщення (міграція) для пошуку нового місця праці. Трудова міграція, як і будь-яка інша міграція населення впливає на якісний і професійний склад робочої сили, загальний обсяг її пропозиції на регіональних ринках праці. Тобто міграція населення як процес переміщення людей у просторі стосовно сучасного стану українського ринку праці забезпечує формування кількісних і якісних параметрів ринку робочої сили, оскільки приплив в цей чи інший регіон країни і відплив населення з визначеними соціально- демографічними, соціальними і фаховими характеристиками неминуче відбивається на чисельності і складі усього населення і, таким чином, на показниках пропозиції робочої сили. В цей час міграція населення може служити досить ефективним практичним інструментом регулювання ринків праці - як регіональних, так і загальнодержавних, що сприяє збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили за рахунок стимулювання територіальної мобільності населення в потрібному напрямку. Крім цього, чим більша інтенсивність територіального руху працездатного населення, тим швидше і більше незайнятих будуть знаходити собі нові робочі місця, і тим нижчий рівень фрикційного і структурного безробіття буде в регіоні.

Стосовно такого напрямку, як міжпрофесійна мобільність, то найважливіше значення для її інтенсифікації має активізація державної політики зайнятості на загальнонаціональному і регіональних ринках. Надзвичайно позитивну роль у цьому здатна відіграти державна підтримка малого бізнесу і підприємництва, державне забезпечення успішного проведення грошової приватизації виробничо- господарських об'єктів, легалізація тіньової економіки, підвищення привабливості національної економіки для іноземних інвестицій. Реалізація відмічених основних напрямів активізації державної політики зайнятості на загальнонаціональному та регіональних ринках праці не можлива без активної участі у цій справі місцевих органів влади.[8]

Проведення значної роботи з боку центральних і місцевих органів влади вимагає удосконалення системи перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників, а також системи професійної освіти.

Щоб впорядкувати міжрегіональну трудову мобільність потрібна активізація державної політики на її підтримку, зокрема, законодавче забезпечення більш сприятливих можливостей інтенсифікації цього процесу. Вагомий внесок у вирішення цієї проблеми може внести налагодження на загальнодержавному рівні якомога тіснішої співпраці між регіонами України з виведення з кризового стану підприємств і організацій, створення нових господарських об'єктів різних галузей економіки та реалізації інших проектів, які забезпечують з мінімальними капітальними вкладеннями максимальну кількість робочих місць.[25]

Щодо стосується поїздок на роботу за кордон, то Україна повинна насамперед створити свою власну правову та організаційну базу для регулювання трудової міграції населення. Під час розробки цього механізму вихідними установками мають бути захист національних інтересів і безпека української держави, утвердження вигідних для неї позицій у світі. Разом з цим, він повинен визначати порядок трудових закордонних