Падіння споживчого попиту знижує інтерес до вкладення капіталу, і, як наслідок, скорочується попит на інвестиції. При зниженні стимулів до інвестування виробництво не росте і навіть не може згортатися, що призводить до безробіття.

Основні фактори, що можуть привести до росту безробіття такі:

• структурні зсуви в економіці приводять до того, що впровадження нових технологій, устаткування спричиняє скорочення зайвої робочої сили;

• економічний спад або депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у тому числі і трудових;

• політика уряду і профспілок в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу;

• сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки; зміни в демографічній структурі населення, зокрема ріст чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, зростає ймовірність росту безробіття.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми – НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- обмеженістю попиту на товари, послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

1.2 Аналіз основних показників та форм безробіття

З позиції концепції робочої сили за міжнародними стандартами МОП, згідно Резолюції, яка відноситься до статистики економічно активного населення, зайнятості, безробіття і неповної зайнятості, прийнятої 13-ою Міжнародною конференцією статистиків праці (жовтень 1982р.), все населення поділяється на три основні категорії:

· зайняті;

· безробітні;

· поза робочою силою.

За цією концепцією зайнятість це будь-яка праця, обмежена встановленим критерієм часу (за міжнародним стандартом не менше 1 години, за методологією Держкомстату України не менше чотирьох годин протягом обстеженого тижня). До зайнятих відносяться як працюючі, так і тимчасово відсутні на роботі працівники, але такі, що зберігають формальний зв'язок із підприємством, установою.

У відношенні до безробітних, як правило, повинно бути виконано три умови: відсутність будь-якої роботи, активний пошук і готовність приступити до неї найближчім часом. У окремих випадках критерій пошуку роботи при відношенні до безробітних не враховується.

За концепцією робочої сили індивіди класифікуються у зв'язку з їх діяльністю протягом короткого звітного періоду. За правилом пріоритетності перевага віддається зайнятості перед безробіттям, а безробіттю - перед економічною неактивністю. Тобто, індивід, який працює і шукає роботу, вважається зайнятим, а учень, котрий навчається і шукає роботу, відноситься до безробітних.[9]

Перші дві категорії (зайняті і безробітні) створюють групу економічно активного населення або робочу силу. Останню категорію складає економічно неактивне населення.

Залежність між цими категоріями населення можна виразити наступними тотожностями :

Ч = А + Н, (1.1)

А = 3 + Б, (1.2)

де: Ч - чисельність населення;

А - економічно активне населення;

Н - економічно неактивне населення;

З - зайняті;

Б - безробітні.

Зазначені групи людей нестійкі і весь час змінюються: працюючі переходять в категорію безробітних або опиняються взагалі поза робочою силою, а безробітні переходять у категорію зайнятих, або після невдалих спроб знайти роботу поповнюють економічне неактивне населення. Швидкість змін та тривалість знаходження осіб в окремих групах залежить від стану виробництва та суспільного попиту.

За міжнародними стандартами законодавчо встановлюється тільки нижня межа віку, починаючи з якої, особа вважається працездатною (15 років), верхня є такою, якою вона склалась в житті - 70-72 роки. Згідно національного законодавства період працездатності обмежений закритим діапазоном від 16 років до 55 років для жінок і 60 років для чоловіків.

На практиці особи можуть вступати у склад робочої сили раніше 16 років і зберігати свою працездатність і після досягнення пенсійного віку (шосту частину працюючих складають особи старшого віку). Тому вивчення ринку праці з боку пропозиції робочої сили без врахування осіб пенсійного віку було б неповним і різниця у працездатному віці порівняно із прийнятим міжнародним стандартом ускладнювала б проведення міжнародних співставлень.[10]

Тому в статистичних обстеженнях і наступних розрахунках національній статистиці доцільніше оперувати віковим діапазоном робочої сили, який склався на практиці і прийнятий міжнародними стандартами, а саме, від 15 до 70 років. Але з метою аналізу осіб можна групувати у різні вікові групи - основну (робітники працездатного віку за національним законодавством), молодь (15-28 років, вік визначено із урахуванням здобуття освіти в професійно-технічних, середніх, вищих закладах освіти та стажування як молодого спеціаліста, робітника для здобуття професій), особи передпенсійного і пенсійного віку (чоловіки 55 років і старше, жінки 50 років і старше) і розраховувати не загальні, а групові коефіцієнти.

Безробіття аналізується як видиме (відкрите), так і невидиме (приховане). Відкрите безробіття трактується двояко: у визначені МОП та зареєстроване у службі зайнятості. В основі безробіття у визначені МОП, на відміну від безробіття, зареєстрованого у службі зайнятості, лежать тільки критерії повної відсутності роботи, активний її пошук і готовність приступити до неї найближчим часом без обмеження працездатним віком.

Рівень зареєстрованого безробіття визначається як відношення (у відсотках) кількості безробітних,  зареєстрованих у державній службі зайнятості (на кінець звітного періоду),  до  середньорічної кількості населення працездатного віку. З метою здійснення порівнянь з даними вибіркового обстеження населення (домогосподарств) з питань економічної активності проводиться розрахунок середньої за період (за місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік) чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття визначається по відношенню до економічно активного населення працездатного віку за відповідний період. [24]

Зареєстрований рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю