У точках ліворуч від Т надлишок попиту на працю U>V, заробітна плата має тенденцію до росту, у точках праворуч від Т недостача попиту на працю U<V, заробітна плата має тенденцію до зниження.

Рисунок 1.5 - Розподіл безробіття по типах при допомозі кривої UV

У точці X рівень безробіття Uх, його перевищення над рівнем безробіття UТ, що відповідає рівню повної зайнятості, що дорівнює (Uх - Uт), можна визначити як дефіцитне безробіття. До рівня UТ безробіття надлишкове.

Аналіз за допомогою кривої UV виявляє не одну, а безліч точок повної зайнятості, що відповідають кожній можливій структурі ринку праці і своїй кривій UV.

Цей метод дозволяє поділити безробіття тільки на дефіцитне і надлишкове, але не дозволяє розділити надлишкове безробіття на структурне і фрикційне. Якщо мова йде про аналіз ринку однорідного виду праці, то все надлишкове безробіття - фрикційне, якщо про аналіз ринку праці, що включає види праці, те надлишкове безробіття буде складатися зі структурного і фрикційного.

Досвід багатьох країн світу свідчить, що "відсутність мобільності знижує мотивацію до праці та її ефективність". Тому, за висновками МОП(Міжнародної організації праці), нині все більша кількість країн прагне стимулювати мобільність всередині державної служби, а також між державним і приватним секторами.

Безробіття стало реальністю і для країн перехідної економіки. Незважаючи на те, що його рівень ще не досяг рівня показників розвинених країн, воно вже стало серйозною соціально-економічною проблемою. Виявилася нерівномірність перебігу процесу безробіття: не всі структурні групи однаково вразливі до нього. Крім того, в кожному сегменті ринку праці безробіття набуває специфічного характеру та форм вияву.

У зв'язку з цим постає завдання виділення нових аспектів у дослідженні проблеми безробіття. По-перше, його необхідно розглянути як закономірне явище ринкової економіки. По-друге, слід розкрити функції, які виконує безробіття в механізмі саморегулювання ринку праці. По-третє, важливо виявити взаємовплив безробіття і сегментації ринку праці, показавши неоднакову вразливість різних сегментів до безробіття та різний характер безробіття в них. По-четверте, слід зазначити, що безробітні є специфічним елементам у структурі ринку праці.

Тривалий час у нашому суспільстві у ставленні до безробіття домінували два підходи: воно трактувалося як зло для людини і суспільства в цілому, що призводило до величезних моральних і матеріальних втрат; вважалось, що його можна уникнути, побудувавши економіку з повною зайнятістю.

Однак багаторічний досвід інших країн світу і наш власний у дореформений період переконують, що безробіття — невід'ємний елемент розвитку сучасної економіки. До того ж це не просто небажаний супутник чи вимушена розплата за інші блага ринку, а необхідний інструмент ринкового механізму, який виконує певні функції.

1.3 Законодавче регулювання зайнятості населення в Україні

Вирішення соціальних та економічних проблем, які в сучасних умовах стоять перед Україною, значною мірою залежить від того, чи будуть забезпечена кожна працездатна людина роботою, мобілізовані її можливості по підвищенню активності як працівника і господаря. Для того щоб полегшити громадянам підшукання роботи, а підприємства забезпечити робочою силою, була створена державна служба зайнятості, її створення було обумовлене тим, що забезпечення зайнятості і раціональне розміщення трудових ресурсів мають не тільки соціально-економічне, а й глибоке політико-юридичне значення.

Зайнятість є економічним поняттям, оскільки вона становить один з основних елементів, що сприяє розвитку економіки кожної країни. Одночасно зайнятість є й гуманітарним поняттям, бо за її допомогою трудящим забезпечується здобуття засобів до існування. Зайнятість є також умовою для розвитку здібностей і особистості людини.

В умовах ринкової економіки зайнятість регулюється в основному державою відповідно до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямами сучасної політики більшості розвинених країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і подання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.[1]

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці та нормативними актами про зайнятість населення в ході реалізації державної політики зайнятості потрібно керуватися такими принципами:

· забезпечення рівних можливостей всім громадянам незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

· сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

· добровільність праці, згідно з якою зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян. В основу цього принципу, крім права на працю, покладено також інші громадянські права, які розширюють свободу розпоряджання працівником своєю робочою силою.

· сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язане з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш підходящої сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі потреби;

· єдність відповідальності. Означає наявність чотирьох умов: координація діяльності в галузі зайнятості з іншими напрямами економічної та соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання й розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у