Підходи до управління (менеджмент)

На даний час виділяються наступні наукові підходи у теорії менеджменту: процесного, системного та ситуативного.

1. Процесний підхід розглядає управління, як безперервну серію взаємопов’язаних управлінських дій – функцій, а кожну з функцій як комплекс елементарних дій, операцій, процедур. Більшість фахівців виділяють чотири основних функції менеджменту: планування, організовування, мотивування та контролювання, хоча різні автори їх визначають від сотирьох до п’ятнадцяти.

2. Системний підхід розглядає організацію, як систему - сукупності взаємопов’язаних елементів: людей, структури, завдань і технології, які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

3. Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Ситуація – сукупність обставин, які впливають на організацію в певний час. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільше їй відповідає. Даний підхід інтегрує елементи процесного, системного та інших підходів, не розглядаючи їх окремо.

Рівні управління

Осіб, які професійно займаються управлінською діяльністю, називають управлінцями або менеджерами.

Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу. Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління.

Рівень менеджменту – горизонтальний сегмент системи менеджменту, менеджери якого наділені одинаковими повноваженнями та відповідальністю.

Американський соціолог Толкотт Парконс називає три рівні управління: технічний, адміністративний та інституційний).

Особи, що діють на технічному рівні (англ. – lower management – нижчі ланки управління: керівники підвідділів, бригад, майстри та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри) займаються поточними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи надання послуг.

Керівник на адміністративному рівні (англ. – middle management –середня ланка управління: керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині організації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації.

Керівники на інституційному рівні (англ. – top management вища керівна ланка: генеральний директор та інші члени правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспективних) планів, формулювання завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середовищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана організація.

Рис. 1.5. Рівні управлінння

Досвід говорить, що успіх менеджера в значній мірі залежить від його кваліфікації иа навиків роботи. Загалом, незалежно від рівня ієрархії, менеджер повинен володіти трьома основними кваліфікаціями:

- фахова кваліфікація;

- концептуальна кваліфікація;

- кваліфікована робота з людьми.

Фахова кваліфікація полягає в володінні та здатності використовувати спеціальні знання.

Концептуальна кваліфікація полягає в здатності комплексного баченгня організації у вигляді взаємозв’язаних складових частин та в розумінні того, як ці частини повинні функціонувати разом.

Робота з людьми передбачає наявність у менеджера уміння, навиків та бажання працювати, постійно спілкуючись з людьми.

Рис. 1.8. Залежність основних кваліфікацій менеджера від рівня управління

Рисунок демонструє наскільки важлива кожна з цих кваліфікацій для менеджерів, які працюють на різних рівнях піраміди менеджменту. Уміння працювати з людьми для менеджера любого рівня залишається однаково важливим. В той же час при підвищенні рівня менеджменту концептуальна кваліфікація стає важливішою при одночасному зменшенні важливості фахової кваліфікації. Потрібно підкреслити, що зменшення важливості фахової кваліфікації для менеджерів вищих рівнів зовсім не говорить проте, що менеджерами на цих рівнях можуть працювати особи з низькою кваліфікацією. Навпаки, це повинні бути висококваліфіковані спеціалісти, які просто у відповідності з вимогами піраміди менеджменту можуть і повинні приділяти менше уваги чисто фаховим питанням, а набагато більше – проблемам концептуального характеру.