Реферат

Місце ситуаційного менеджменту у загальній системі управління підприємством

Розуміння вимог мінливого середовища стимулює розробку й активне використання нових концепцій, досконаліших методів і підходів на основі аналізу середовища, моніторингу інформаційних систем, виявлення і постійного удосконалювання існуючих організаційно-економічних систем в умовах низьких інвестиційних можливостей підприємств.

Зрозуміло, що в цих умовах велике значення має чітке розуміння того, чого хоче дослідник і практик у прагненні досягти успіху. Відомо, що будь-яка система, у тому числі і підприємство, є сукупністю взаємозалежних елементів, кожен з яких окремо має певний ступінь свободи. Між елементами системи існують складні різнонаправлені зв'язки з різним ступенем тісноти відносин, їх необхідністю, сталістю і розмаїтістю.

Як відомо, теорія систем уперше була застосована в прикладних, зокрема в технічних, науках. В економічних науках,насамперед в організації та управлінні виробництвом, вона була застосована наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Для того щоб усвідомити, що саме є системним підходом і як він допомагає менеджеру ефективніше керувати виробничою діяльністю та досягнути мети, треба насамперед дати визначення, що таке система.

Система - це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин, кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого.

Усі фірми, підприємства, установи та організації, по суті, теж є системами.

Виробниче підприємство - це складна динамічна система, елементи якої взаємодіють між собою в єдиному процесі, створюють корисний ефект і завдяки тому беруть участь у функціонуванні інших систем.

Елементи системи - це відносно відокремлені частини системи, які, не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.

До елементів виробничої системи належить робоча сила, засоби та предмети праці. Виробництво у цьому випадку як цілісна динамічна система володіє інтегрованою системною якістю і не може бути зведене до суми властивостей його елементів, оскільки воно не є адитивною системою.

Наприклад, сума сил окремих працівників суттєво відрізняється від суспільної сили. Праця кооперованої групи людей ефективніша і продуктивніша, ніж праця окремих виробників, не об'єднаних у систему.

Сучасному досліднику, а тим більше виробничнику-практику часом буває складно розібратися у взаємозалежних економічних категоріях, видах і системах управління, де часто переплітаються різні методи, прийоми і підходи різнорідних тенденцій менеджменту, в інтерпретації яких доводиться орієнтуватися.

Ступінь ефективності взаємозв'язків у соціально-економічних системах значною мірою залежить від структуризації і якості управління на підприємстві - менеджменту, який нині перетворився у своєрідну систему, що вимагає певної упорядкованості, зрозумілості і чіткості на основі сучасних методологічних підходів.

Методи дослідження повинні враховувати вплив зовнішнього і внутрішнього середовища, усю гаму елементів системи, їхню будову і взаємозв'язки, а при необхідності синтезувати їх, досліджувати як ціле. Основна перевага системного методу для сучасних дослідженьполягає в аналізі економічного явища як цілісного утворення, в якому будь-яка зміна окремих складових елементів призводить до зміни всієї системи. Систематичний метод включає:*

структурний підхід - виділення структурних елементів системи;*

функціональний підхід - необхідність дослідження функцій кожного елемента цієї системи;*

генетичний підхід - виділення ядра в досліджуваній системі і вивчення його впливу на розвиток усієї структури елементів даної системи;*

інтегративний підхід - дослідження взаємозв'язків між структурними елементами системи і виявлення загальних тенденцій розвитку системи як цілісного організму1.

Чітке розчленовування на складові елементи даного методу дозволяє успішно застосовувати його в ряді економічних досліджень, у тому числі і при аналізі систем управління на підприємстві. Базуючись на даному методі, а також з огляду на підходи, викладені в роботі С. Мочерного2 в галузі синергетики, можна спробувати виконати поставлене завдання.

Поняття «синергетика» походить від латинського «synergos», що означає спільно діючий, сприяння, співробітництво.

Синергетиками були виділені два основних типи матеріальних систем:

1) замкнуті (закриті), у яких проходження процесів веде до встановлення рівноважного стану (його найважливішими рисами є лінійність і рівноважність), що за певних умов може розвиватися у бік посилення невпорядкованості і навіть хаосу;

2) відкриті (головними рисами їх є нелінійність і нерівноваж-ність), у яких проходження процесів за певних обставин призводить до появи упорядкованих структур, тобто до посилення самоорганізації.

Закритим системам властива визначеність чи детермінізм. Відкритим - невизначеність, тому що вони містять у собі велику кількість змінних, багато з яких недоступні для нашого впливу і передбачення. Багато дослідників розцінюють ці змінні не як довільні відхилення чи помилки, а як типові адаптивні дії людей упроблематичних ситуаціях. Стан закритих систем у певний момент часу обумовлює її подальші зміни, тоді як відкриті системи прагнуть до самоорганізації. Закрита система мас жорсткі фіксовані межі, її дії незалежні відносно зовнішнього середовища.

Ми можемо припустити, що система є детерміністською, але внаслідок недостатності наших знань можливі сюрпризи і невизначеність. Іноді такий випадок називають моделлю природної системи.

Під природною системою розуміється складна організація взаємозалежних частин, які утворюють ціле, що, у свою чергу, взаємодіє з ширшим навколишнім середовищем. Виживання системи розглядається як її мета, а її частини і їх взаємодія визначається еволюційним процесом. Дисфункції можливі, але передбачається, що ушкоджена частина буде відновлена, інакше система вироджується.

Центральним для природної системи є поняття гомеостазу або самозбереження. За допомогою гомеостазу система зберігає життєздатність в умовах збурень, які йдуть від зовнішнього середовища. Тому організацію слід розглядати тільки у взаємодії з її оточенням. Організація - це не автономний об'єкт. Навіть найкращі плани менеджерів мають ненавмисні наслідки, пов'язані з іншими складними організаціями чи соціальними групами, від яких вона залежить. Ясно, що, на відміну від стандартного раціонального підходу, ця галузь досліджень зосереджується на змінних, які не піддаються повному контролю організації і, отже, які не містяться усередині системи логіки. Зрозуміло також, що взаємозалежність організації і середовища можна розцінювати як неминучу природну, або як адаптивну чи функціональну3.

Таким чином, організація (підприємство), тобто будь-яка со-ціально-економічна система, знаходиться в постійному нерів-новажному стані й у залежності від ентропії (міри невпоряд-кованості або невизначеності), коли просте додавання сил, які впливають на підприємство, не призводить до їхньої сумарної величини. Інакше кажучи, виникає ситуація, коли 2 + 2 може дорівнювати 5, 7, 20 або -3, тобто практично будь-якій мож-ливій в нашому уявленні величині. Інакше кажучи, ентропія - це міра невпорядкованості. При проведенні будь-якої роботи частина енергії використовується за прямим призначенням, а частина її губиться безкористі. Цю різницю між ідеальною можливістю і реально отриманим результатом у найбільш грубому наближенні можна назвати корисністю роботи, її продуктивністю чи ефективністю управління, в залежності від об'єкта дослідження. Система у цьому випадку має певні функції, які характеризуються:*

специфічною поведінкою;*

закономірностями розвитку;*

результатами праці окремих її елементів,*

характеристиками місця і часу її дії;*

обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.

Таким чином, будь-яка функція системи є проявом її якісних властивостей у взаємодії з іншими об'єктами системного і несистемного порядку при взаємодії із зовнішнім середовищем.

Для всіх систем характерна реалізація функції збору, оброблення, передання, накопичення, зберігання та управління інформацією. Для виробничих динамічних систем ще потрібно реалізовувати функцію використання, зберігання та управління енергетичними і технологічними процесами.

Функція виробничих систем полягає насамперед у переробленні ресурсів для створення товарів і послуг. Товари і послуги у цьому випадку є результатом корисної праці і залежать від відповідного кадрового, матеріального та організаційного забезпечення. Результат діяльності виробничої системи, як будь-який інший продукт корисної діяльності, відрізняється певною споживчою вартістю, має свої кількісні та якісні характеристики.

Великі складові частини системи можуть, у свою чергу, складатися з дрібніших підсистем.

Підсистема - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Наприклад, ланка, бригада, зміна тощо.

Таким чином, для системи характерна не тільки наявність внутрішніх зв'язків між її складовими, а й нерозривна єдність її із зовнішнім середовищем. Кожну систему у цьому випадку можна розглядати як елемент або підсистему системи вищого порядку і одночасно частина її елементів може виступати як системи (підсистеми) нижчого порядку. Тому основною рисою складних виробничих систем є їх ієрархічність.

Необхідно відзначити, що для відкритих систем властива наявність у них потужних джерел розвитку, обмін продукцією іресурсами з навколишнім середовищем. При цьому різні стратегії організацій та їхніх виробництв вимагають особливих структур і різних підходів до побудови систем управління.

Зокрема, синергетичний підхід принципово змінює співвід-ношення необхідності і випадковості (а отже, підсилює роль статистично-імовірнісних методів і прийомів дослідження), переборює традиційні ідеї про незначний вплив випадків у розробці наукових теорій.

Процес самоорганізації теоретики синергетичного підходу пов'язують насамперед з поняттям «дисипативної структури», тобто структури, яка спонтанно виникає у відкритих нерівноважних системах. Якщо в стані рівноваги елементи цієї структури поводяться незалежно один від одного, то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, внаслідок чого між ними виникають спільна (або