Зв'язки - це те, що з'єднує в єдину системну цілісність окремі об'єкти, явища, властивості, ознаки й ін. У результаті цього зв'язки визначають розвиток і функціонування процесів і виступають як певний «порядок». Стійкі й істотні зв'язки, які формують порядок, набувають якості структури і законів композиції (побудови). Зв'язки існують між системами і підсистемами, самими підсистемами, підсистемами і їх внутрішніми елементами, окремими елементами і т.д. Розрізняють зв'язки першого порядку (функціонально необхідні, тобто ті, без яких система існувати не може) і другого порядку (які стабілізують діяльність системи, значно поліпшують її якість, але не є функціонально необхідними). З урахуванням цього синергія означає забезпечення більшої ефективності цілісної системи, ніж сума ефектів взаємодії окремих підсистем і елементів без урахування зв 'язків другого порядку.

Економічні зв'язки виражають сутність першого порядку (внутрішні і зовнішні зв'язки, необхідні і випадкові тощо), другого і вищого порядків (внутрішньо необхідні зв'язки,причинно-наслідкові і т.д.). З урахуванням цього економічна синергія означає ріст ефективності економічної системи, більшої, ніж сума ефектів дії основних її підсистем (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин, а також господарського механізму) та елементів цих підсистем (у межах продуктивних сил до них належать людина, засоби праці, наука, інформація й ін.) без урахування зв'язків першого порядку.

На рівні окремого підприємства синергія означає односпрямовану дію всіх працівників (у тому числі керівництва фірми), якої можна досягти шляхом впровадження стратегічного підприємництва, прогресивної корпоративної культури, організаційних структур управління, форм і методів організації виробництва, заробітної плати і т.д. Для цього найбільш доцільно впроваджувати мультидивізіональну структуру управління, при якій напівавтономні виробничі об'єднання функціонують на принципах господарського розрахунку і формуються в залежності від технологічного процесу, наявності торгової марки, за географічним принципом та ін.

Для синергетичного підходу класифікації систем управління важливу евристичну цінність мають положення про наявність в цих системах багатоваріантності й альтернативності розвитку при невизначеності умов внутрішнього і, що особливо важливо -зовнішнього середовища організації.

У цих умовах надзвичайно важко зробити класифікацію систем менеджменту за якоюсь однією ознакою. їх повинно бути кілька, наприклад, за тривалістю, глибиною розчленовування, ступенем реактивності, адаптивності та ін.

Найбільш перспективною класифікацією, що відповідає вищевикладеним вимогам, а також визначає в ній місце ситуаційного менеджменту, є класифікація, яку зручніше за все подати у вигляді пірамідальної структури, що легко проілюструвати за допомогою відповідної схеми (рис. 1.10).

Уявлення про управління, засноване на сформованих функціональних принципах діяльності підприємства, втрачає нині свою актуальність. Особливої важливості набувають гнучкі, динамічні методи і підходи до управління, здатні вловлювати, сприймати мінливу ситуацію й адекватно на неї реагувати. Одним з таких методів є ситуаційний або адаптивний підхід, який є базою ситуаційного менеджменту (CM).Ситуаційне управління чи управління по Ситуаціях (ситуаційний менеджмент) має місце на всіх етапах інвестиційного процесу функціонування підприємства і на всіх етапах і рівнях ієрархії менеджменту (стратегічного, інноваційного, виробничого).

Зображена на рисунку піраміда містить у собі всю систему управління підприємством, базою (основою) якого є загальна теорія менеджменту, а вершиною - зміст, призначення, причина створення фірми - місія.

На основі обраної місії організація виробляє комплексний план її досягнення за допомогою певної стратегії. Стратегія необхідна підприємству, тому що: «Коли не відають далеких дум, то не уникнуть близького смутку» (Конфуцій).

Стратегія визначає, куди повинна йти організація, щоб досягти своєї мети і виконати свою місію. Вона створює обмеження, які відображують особливості і напрямок діяльності, задає межі вибору. Вибір стосується таких економічних категорій, як продукти чи послуги, вироблені підприємством, їхній обсяг, номенклатура, ринки збуту й одержання ресурсів, можливості росту, оборот капіталу, розміщення засобів.

Мета стратегічного планування полягає в створенні життєдіяльної ланки між перспективними (стратегічними) цілями, наявними ресурсами організації і сприятливими можливостями оточуючого становища.

Стратегії підприємства розробляються, формуються і розташовуються в ієрархічному взаємозв'язку у вертикальному і горизонтальному розрізах.

По горизонтах стратегія охоплює грані піраміди, що залишилися - CM, СВМ і ПУР, а по вертикалі - інноваційний і операційний (виробничий) менеджмент, основу якого заклав Фредерік Тейлор.

У зв'язку з тим, що довгострокові стратегії розробляються на 5, 7, 10 років, а товари, що випускаються підприємством, як правило, оновлюються через 3-5 років, то розроблювані стратегії підприємства обов'язково (тією чи іншою мірою) враховують розвиток інноваційних процесів, а отже, і впливають на формування планів відновлення виробництва і сам інноваційний менеджмент.

З іншого боку, реалізація і контроль виконання обраної стратегії здійснюється за допомогою виробничого менеджменту, протікання якого також прямо залежить і від завдань інноваційного управління на підприємстві.

Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в забезпеченні ефективної організації інноваційних процесів і забезпечення високої конкурентоспроможності оновленої продукції.

Вважається, що нижньою межею інноваційного менеджменту є перехід підприємства на серійний випуск освоєного продукту, коли повною мірою у свої права вступає виробничий менеджмент, який вимагає конкретизації загальної системи менеджменту і його основних функцій.

Основною метою виробничого менеджменту - ядра досліджуваної системи - є організація забезпечення досягнення поставлених цілей на базі науково об'рунтованих ефективних поточних і оперативних планів виробництва. Виробничий менеджмент є ядром, основним стрижнем усієї системи управління, від реалізації якого залежить успіх будь-якої організації.

Необхідно відзначити, що розглянуте вертикальне сполучення пронизує зазначені види менеджменту не тільки зверху вниз (прямі зв'язки). Для нього характерні також і зворотні зв'язки по ланцюжках: виробничий менеджмент - управління інноваціями -стратегія; виробничий менеджмент - стратегія фірми; виробничий менеджмент — управління інноваціями й інноваційний менеджмент — стратегія підприємства.

Розглянуті види менеджменту є лише частиною концепції системи менеджменту, яка подана у вигляді піраміди. Друга її грань(CM) є ситуаційним менеджментом, який є четвертим найважливішим компонентом загальної системи управління підприємством. Справа в тому, що навколишнє оточення постійно змінюється, будь воно важливим відкриттям в галузі технології, успішним виведенням конкурентом на ринок нового товару, розширенням інтересів покупців і т.д. - завжди залишається визначений ступінь непевності в майбутньому і менеджер не в змозі передбачити всі стратегічні, інноваційні чи тактичні дії заздалегідь. Керівник у будь-який момент може зустрітися з різними проблемними і небезпечними ситуаціями на кожному з розглянутих рівнів.

Метою ситуаційного менеджменту є прогнозування можливості появи несприятливих виробничих ситуацій і їх попередження, оволодіння ними (при їхньому прояві) для усунення негативних впливів на досягнення запланованих (прийнятних) результатів. «Якщо ми хочемо домогтися вищих досягнень, потрібно постійно оперативно адаптуватися до умов, які змінюються, подумки запобігаючи їм» (Арнольде Вайсман).

На стратегічному рівні і на ранніх стадіях інноваційного процесу найважливішим є попередження появи небезпечних проблемних ситуацій. На етапі виробничого циклу і пізніх стадіях інноваційного менеджменту (коли новації втілюються безпосередньо в продукт) головним завданням ситуаційного менеджменту є ліквідація в найкоротший час небезпечних ситуацій, що з'явилися.

Важливість і актуальність ситуаційного менеджменту змушують розглянути дане питання окремо, хоча його невивченість і слабке теоретичне відпрацювання на сьогоднішній день є загальновідомими.

Третя грань піраміди, зображеної на рис. 1.10, є прийняттям управлінських рішень (ПУР) - постійно діючою складовою менеджменту, його технологією, яка характерна для будь-якого рівня управління і без якої не може існувати менеджмент як такий.

Необхідність виділення даної категорії в окрему частину, так само як і ситуаційного менеджменту, диктується його важливістю і якістю, що поєднує усі види управління - стратегічного, інноваційного, виробничого, ситуаційного й інших видів, представлених на четвертій грані піраміди (СВМ).

Якщо ПУР базується на методах і моделях теорії прийняття рішень, то специфічні види менеджменту (СВМ) означають управління окремими видами діяльності підприємства чи цілими підприємствами, фірмами, установами, які виконують спеціальну,специфічну роботу. Як приклад для підприємства можна привести: кадровий менеджмент, фінансовий, маркетинговий та інші види управління окремими напрямками діяльності фірми. Для фірм, підприємств, установ, які мають специфічну спрямованість свого розвитку, можна назвати банківський менеджмент (управління операціями, зробленими в банку), освітній менеджмент (управління роботою вузу з підготовки фахівців), сервісний менеджмент (наприклад, менеджмент готельного господарства, туристичний менеджмент і т.д.).

Усі перераховані і подібні види менеджменту відбивають -специфіку свого виду діяльності, але вони базуються на загальних принципових положеннях базового менеджменту, стратегічному, інноваційному, продуктивному (операційному, ситуаційному). У всіх СВМ є свої стратегія і тактика, свої нововведення, які базуються на власних технологічних процесах, але принципи функціонування, з погляду загальної теорії менеджменту і теорії прийняття рішення, -однакові. Проте необхідність заглибленого вивчення структури і взаємозв'язків у менеджменті залишається. Це є запорукою майбутніх успіхів у виробництві при низьких витратних інвестиційних можливостях.

У зв'язку з тим, що підприємства є складовими відкритими системами, менеджеру слід позбутися одностороннього діагностування проблем і прийняття коригувальних дій,