6 | 100 | 450 | 550 | 80 | 16,7 | 75 | 91,7

7 | 100 | 540 | 640 | 90 | 14,3 | 77,1 | 91,4

8 | 100 | 650 | 750 | 110 | 12,5 | 81,3 | 93,8

9 | 100 | 780 | 880 | 130 | 11,1 | 86,7 | 97,8

10 | 100 | 930 | 1030 | 150 | 10 | 93 | 103

Для розуміння таблиці 4.3 необхідно звернути увагу на співвідношення постійних і змінних затрат при зміні обсягів виробництв. Як вже згадувалося раніше, постійні затрати не залежать від кількості виготовлюваної продукції. Змінні затрати залежать від обсягу виробництва, і залежність ця неоднозначна. На першому етапі збільшення виробництва середні змінні затрати зменшуються, оскільки проявляється ефект зростання масштабів виробництва. Але, починаючи з певного моменту, послідовне додавання одиниць змінного ресурсу (землі, капіталу) призводить до зменшення додаткового чи граничного продукту в розрахунку на кожну одиницю приросту змінного ресурсу. Так проявляється дія "закону спадаючої віддачі".

Графічно співвідношення постійних і змінних затрат при збільшенні обсягів виробництва показано на рисунку 4.4.

Рисунок 4.4 - Співвідношення постійних і змінних затрат

5 Витрати фірми в короткостроковому періоді

Наведена попередньо таблиця 4.3 характеризує динаміку основних техніко-економічних показників фірми саме в короткостроковому періоді. Це слідує з того, що виробничі потужності фірми залишаються незмінними, і динаміка показників визначається ростом завантаження обладнання.

Відобразимо дані таблиці 4.3 в графічній формі (рис.4.5).

В міру нарощування обсягів виробництва постійні затрати на одиницю продукції (AFC) знижуються, оскільки їх абсолютна величина незмінна. На практиці їх величина може дещо змінюватись. Так, наприклад, з ростом виробництв можуть зрости витрати на охорону в зв'язку з ростом ризику крадіжок.

Складнішою є залежність змінних затрат у функції росту виробництва.

На першому етапі крива AVC відображає зменшення питомих змінних витрат при збільшенні обсягу виробництва (проявляється ефект масштабу). Але з певного моменту змінні затрати починають зростати: ефект масштабу перекривається дією закону спадаючої віддачі. Так, наприклад, на машинобудівному підприємстві робота в три повних зміни може призвести до зниження віддачі обладнання, оскільки випуск продукції в третю зміну виключає можливість профілактичних робіт, що неминуче призводить до простоїв машин і обладнання.

Рисунок 4.5 - Криві затрат фірми в короткостроковому періоді

Для діяльності фірми вирішальними є два таких моменти.

По-перше, з графіка слідує, що доки граничні затрати МС менші за середні затрати АТС, відбувається зниження середніх затрат. В точці К перетину кривих МС і АТС середні валові затрати досягають мінімуму. Правіше точки К питомі валові затрати починають зростати.

Цю точку називають ще точкою беззбитковості, тобто критичного обсягу виробництва. При падінні ринкової ціни нижче точки К підприємства почнуть покидати галузь (чи дане виробництво).

6 Витрати фірми в довготривалому періоді

Розглянемо, як повинна будувати свою стратегію фірма в довготривалому періоді.

Якщо в рамках короткотермінового періоду неможливо здійснити зміни у виробничому апараті фірми, то в рамках довготривалого періоду можуть змінюватися як обсяги обладнання і виробничої інфраструктури, так і їх структура. Фірма може установити нові виробничі потужності, спорудити нові цехи, розширити транспортні артерії і т.п. Можливий і зворотний варіант - зменшення виробничих потужностей. Крім того, в галузь можуть проникнути нові фірми, що змінить конкурентну ситуацію.

Оскільки в довготривалому періоді змінюються виробничі потужності і адекватно до цього - чисельність працівників, то можна прийти до висновку, що всі затрати в умовах довготривалого періоду виступають як змінні.

При розширенні фірми відбудеться зміна валових затрат. Як і в короткотерміновому періоді, вони спочатку будуть знижуватися за рахунок ефекту масштабу. Згодом, коли дія ефекту масштабу виробництва буде вичерпана, вони досягнуть мінімуму. При подальшому нарощуванні обсягів виробництва розпочнеться процес збільшення валових затрат.

На рисунку 4.6 ординати А1-В1, А2-В2 та інші відображають величини валових затрат при нарощуванні виробничих потужностей фірми. Як видно з рисунка 4.6, спочатку ці затрати знижуються і досягають мінімуму в третьому варіанті; після цього вони починають зростати.

Реальна динаміка валових затрат при збільшенні виробничих потужностей буде виражатися ламаною кривою В1В2В3В4В5, кожний з елементів якої кореспондується з певним етапом нарощування потужностей фірми.

Разом з тим, дана крива - крива вибору фірми. Змінюється ситуація на ринку і стає необхідним приймати нове рішення: збільшувати чи зменшувати потужності.

Рисунок 4.6 - Крива середніх валових затрат фірми в довготривалому періоді (п’ять варіантів потужностей)

6.1 Мінімізація затрат. Вибір факторів виробництва

На довготривалому етапі, за умови збільшення фірмою виробничих потужностей, перед нею постає проблема нового співвідношення факторів виробництва. Суть цієї проблеми полягає в тому, щоб забезпечити заданий обсяг виробництва продукції з мінімальними затратами. Для дослідження даної проблеми вважатимемо, що в процесі виробництва використовуються лише два фактори: капітал K і праця L. Ціна праці дорівнює ставці заробітної плати w. Ціна капіталу дорівнює орендній платі за обладнання r. Для спрощення аналізу припустимо, що все обладнання (капітал) не купується фірмою, а орендується, наприклад, за лізинговою схемою, і що ціни на працю і капітал в межах даного періоду залишаються постійними.

Затрати виробництва можна показати у вигляді так званих ізокост. Під ними розуміють всі можливі поєднання праці і капіталу з рівними валовими затратами.

В даному випадку валові затрати визначаються за формулою

ТС = wL + rK . (4.10)

Графічно наведене рівняння зображується прямою лінією (ізокостою), рис.4.7.

Рисунок 4.7 - Мінімізація затрат виробництва з врахуванням двох змінних факторів - праці і капіталу

Фірма не може обрати ізокосту С0, оскільки не існує такого поєднання факторів, яке б забезпечило випуск продукції в обсязі Q при даному рівні затрат. Заданий обсяг виробництва можна забезпечити при вищому рівні затрат, який описується ізокостою С2. При цьому затрати праці і капіталу дорівнюватимуть L2 і K2 або L3 і K3. Але в даному випадку затрати не будуть мінімальними.

Значно ефективнішим буде рішення в точці N, бо при цьому набір факторів виробництва забезпечить мінімізацію затрат виробництва. Сказане справедливе за умови, що ціна факторів виробництва незмінна. Однак практично ціни можуть змінюватися. Припустимо, що ціна капіталу зросла. Тоді кут нахилу ізокости, що дорівнює -(w/r), зменшиться, і крива С1 стане пологішою, що відповідатиме на рисунку 4.7 кривій С3. Мінімуму затрат у цьому випадку відповідатиме точка M зі значеннями L4 і K4. У зв'язку із збільшенням ціни капіталу фірма замінює капітал працею.

Гранична норма технологічного заміщення - це та кількість, на яку за рахунок використання додаткової одиниці праці можуть бути скорочені затрати капіталу при незмінному обсязі виробництва.

Норма технологічного заміщення MRTS дорівнює кутовому коефіцієнту ізокванти із зворотним знаком

. (4.11)

Норму технологічного заміщення можна виразити і через граничні продукти праці MPL і капіталу MPK

; . (4.12)

Тоді

. (4.13)

В точці N (рис.4.7) коефіцієнт нахилу ізокванти дорівнює коефіцієнту нахилу ізокости С1. Тому в цій точці справедливим буде співвідношення

. (4.14)

Наведені співвідношення дозволяють зробити висновок, що фірми повинні здійснювати вибір між факторами виробництва і купувати дешевший фактор, щоб забезпечити задані обсяги виробництва і мінімізувати затрати. Це, в свою чергу, впливає на формування структури факторів виробництва.

7 Основні напрямки зниження затрат виробництва

Систематичне зниження затрат - основний засіб підвищення прибутковості функціонування підприємств.

Можна виділити такі основні напрямки зниження затрат у всіх сферах національної економіки:

-використання досягнень НТП;

-вдосконалення організації виробництва та праці;

-державне регулювання економічних процесів.

Використання досягнень НТП полягає, з одного боку, в більш повному використанні виробничих потужностей, сировини і матеріалів, в тому числі і паливно-енергетичних ресурсів, а з другого, - в створенні нових, більш ефективних машин, обладнання, нових технологічних процесів. Найбільш характерна риса НТП наприкінці XX і початку XXI сторіччя - перехід до принципово нового технологічного способу виробництва. Його переваги перед існуючим технологічним способом виробництва не тільки у більш високій економічній ефективності, але й у можливості виготовляти якісно нові матеріальні блага, нові послуги, які суттєво змінюють весь уклад життя, пріоритети життєвих цінностей.

Вдосконалення організації виробництва і праці, як напрямок скорочення затрат, надзвичайно різнопланове. Сюди можна віднести і формування оптимальної організаційно-виробничої структури підприємства, вдосконалення структурних пропорцій між основним і допоміжними виробництвами, і вдосконалення системи постачання та збуту продукції, і розробку заходів щодо зниження непродуктивних втрат виробничих ресурсів, і вдосконалення організації праці в найрізноманітніших її формах.