реакцію на управлінські рішення, служать базою формування коригувального впливу на вхід динамічної системи. Таким чином, здійснюється зв'язок між "входом" (цілями, нормами, ресурсами) і "виходом" системи, що характеризує ступінь досягнення заданої мети (результату).
Вхід системи — це потік ресурсів, що надходять до об'єкта управління, і потоки інформації про ресурси, фактори зов-нішнього середовища й операції, які здійснюються в об'єкті. Ці потоки інформації надходять до суб'єкта управління (апарат управління). Вхід (як самі ресурси, так і інформація для управління) обробляється відповідно до встановленого порядку здійснення операцій з метою одержання вихідних результатів.
Процес перетворення в системі полягає у відпрацьовуванні програм і здійсненні порядку (технології) виконання операцій над ресурсами й інформацією.
Процес перетворення в керованій і керуючій підсистемах відрізняється не тільки входами, а й елементами процесу перетворення і корисних продуктів (виходом).
В об'єкті проходить цілеспрямований процес, завдяки якому відбувається перетворення окремих елементів на корисну продукцію. Інакше кажучи, цей процес є визначеною технологією, відповідно до якої завершується трансформація витрат у продукцію.
Істотним компонентом у керуючій підсистемі, крім суб'єкта, є ті чи інші засоби управління системою. Основне призначення керуючої підсистеми полягає в стабілізації вихідних даних, системи у встановлених межах, обумовлених цілями, нормами і цінностями.
Така стабілізація може бути досягнута тільки тоді, коли:
1)
вихідні дані можуть бути порівняні зі встановленими цілями і нормами;
2)
передбачений механізм зворотного зв'язку для видачі коригувальної інформації у вигляді вхідних даних у систему, що відбиває відхилення в процесі перетворення ресурсів.
Вихід системи представлений двома результатами:
1) управлінськими рішеннями, що є результатом обробки інформації;
2) корисними продуктами (товарами, знаннями, послугами), одержуваними внаслідок переробки ресурсів.
Таким чином, система — це об'єднання компонентів і елементів в інтересах досягнення бажаної мети. Компонентами системи є керуюча і керована підсистеми, зовнішнє середовище, вхід, процес перетворення, вихід, канали зв'язку. її елементами є порядок здійснення операцій (технологія), устаткування, структури і люди.
Наприклад, виробнича організаційна система — це група людей, які об'єднані у певну структуру (сукупність елементів), що здійснюють операції зі збору і обробки матеріальних та інформаційних ресурсів (види діяльності) в інтересах досягнення великої кількості загальних цілей, включаючи економічну вигоду виробництва (досягнення загальних цілей), шляхом фінансу-вання, конструювання, забезпечення ресурсами (використання компонентів у вигляді даних, енергії і матеріальних ресурсів) і забезпечує виробництво (процес перетворення) та збут у заданому обсязі (видача матеріальної продукції в разі виникнення потреби в ній) [139, с. 67].
Елементи і компоненти різних систем відрізняються кількістю, розмірами, властивостями, але не своїм при-значенням, тобто роллю, що вони покликані відігравати в складі системи. Якщо система є досить великою і складається з підсистем (відповідно до принципу ієрархічності), а кожна підсистема також складається зі своїх підсистем, мабуть, можна дійти до таких дрібних частин системи, що уже не є підсистемами. Іншими словами, в ієрархії підсистем компоненти системи існують на найнижчому рівні.
Компоненти системи мають певні властивості чи ха-рактеристики. Ці характеристики впливають на функціонування системи, на її швидкодію, точність, надійність, ємність і багато інших її особливостей.
У добре організованих системах кожен елемент (як частина) необхідний для підтримки і функціонування цілого і поза цілим існувати не може. Інакше кажучи, частина необхідна для існування цілого, а ціле необхідне для існування частини.
Основний закон організації — закон синергії, який полягає в тому, що сума властивостей (потенціалів, енергії, якостей) організованого цілого перевищує "арифметичну" суму власти-востей кожного з окремих елементів. При цьому під властивістю елемента розуміється склад параметрів, що характеризують його, їхня взаємозалежність, зміни в часі.
Закон єдності аналізу і синтезу полягає в тому, що процеси поділу, спеціалізації, диференціації, з одного боку, доповню-ються протилежними процесами — з'єднання, універсалізації, інтеграції — з другого.
Використання цього закону припускає вибір ознак чи основ спочатку для розподілу (класифікації), а потім для з'єднання (групування) у нові класи. Дуже важливо при цьому встановити порівняльні "плюси" і "мінуси" припустимих варіантів як поділу, так і з'єднання, а також їхній вплив на результати (ефективність) діяльності.
Розглянутий закон у всіх випадках виражає вимогу поділу діючих систем на такі підсистеми, перегрупування (трансфор-мація) яких у нові системи забезпечували б їхнє ефективне функціонування.
Закон пропорційності припускає необхідність певного співвідношення між частинами цілого.
Закон композиції виражає така вимога: ціль діяльності підсистеми одночасно є однією з під цілей діяльності всієї системи.
Відповідно до закону самозбереження кожна реальна фізична (матеріальна) система прагне зберегти себе як цілісне утворення і, отже, ощадливіше витрачати свої ресурси.
Закон організованості — інформованості свідчить, що в системі не може бути більше порядку, ніж інформації.
Закон онтогенезу визначає, що кожна організація проходить у своєму розвитку такі фази життєвого циклу: становлення — розквіт - згасання.
Насамкінець треба зазначити, що універсальні закони організації діють не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Організація має відносно визначені межі, що можуть змінюватися згодом. Члени організації, на яких покладаються певні обов'язки, роблять свій внесок у досягнення встановлених цілей. Перевага організованих груп полягає в тому, що людина, входячи до складу колективу, може більш успішно досягти своїх цілей, ніж індивідуально. Тому для досягнення своїх цілей вона створює інтегровані, кооперативні системи поведінки.
Визначення організації передбачає необхідність фор-мального координування взаємодії працівників. Структура організації визначає, яким чином повинні бути розподілені завдання, хто доповідає і кому, які формальні координуючі механізми і моделі взаємодії. Для неї характерна комплексність, формалізація і певне співвідношення централізації і де-централізації.
Комплексність розглядає ступінь диференціації в рамках організації. Вона включає рівень спеціалізації чи поділу праці, кількість рівнів в ієрархії організації і ступінь територіального розподілу частин організації.
Під формалізацією розуміють заздалегідь розроблені та встановлені правила й процедури, що визначають поведінку працівників. Деякі організації мінімально оперують з такими стандартними директивами. Інші мають усі типи правил, що інструктують працівників з приводу того, що вони можуть і чого не можуть робити.
Співвідношення централізації і децентралізації визначається рівнями, на яких розробляються і приймаються управлінські рішення в організації. У деяких організаціях процес прийняття рішень дуже централізований, дії з вирішення проблем по-чинаються вищими керівниками, в інших випадках прийняття рішень децентралізоване, відповідальність делегується вниз за ієрархією. Прийняті співвідношення централізації і децентра-лізації визначають характер і тип організаційної структури управління, яка встановлюється.
Важливо підкреслити, що організації заздалегідь проектуються, моделюються для формування структури, підлеглої інтересам досягнення встановлених цілей. При проектуванні організації використовується уявлення про неї як про організм, що діє раціонально і цілеспрямовано, що обов'язково має певну мету й удосконалює методи її досягнення. Проектування в сучасних умовах викликане до життя складністю управління організаціями, необхідністю застосування науково обґрунтованих методів для виконання функцій управління і спеціалізацією управлінської праці. Цей підхід якісно відрізняється від широко розповсюджених методів підвищення ефективності організацій - таких як тра-диційне розчленовування і об'єднання на науковій основі підрозділів чи сфер відповідальності керівників, їхня заміна, поліпшення тих чи інших організаційних процедур.
Кожна організація має своє призначення — місію, задля якої люди єднаються і здійснюють свою діяльність. Місія — поняття неоднозначне. Здійснюючи свою місію (призна-чення), організація домагається досягнення визначених цілей - виживання, росту, прибутковості. Вона випускає певну продукцію і надає послуги, використовує різні технології тощо.
Зразкова характеристика призначення організації в уза-гальненому вигляді включає:
>
продукти чи послуги, які пропонуються;
>
місце і роль у системі ринкових відносин;
>
цілі організації (виживання, ріст, прибутковість);
>
технологію (процеси, інновації);
>
філософію (базові погляди, цінності, мотивації);
>
внутрішню концепцію (джерела сили, ступінь конкурентоздатності, фактори виживання);
>
зовнішній образ, імідж (відповідальність перед партне-рами, споживачами, суспільством у цілому).