Реферат

Системна методологія в менеджменті

Системний підхід розглядає організацію як складний комплекс взаємозалежних і взаємодіючих змінних. Члени організації є змінними величинами у системі.

Сутність системного підходу полягає у дослідженні найбільш загальних форм організації, що припускає насамперед вивчення системи як цілого, взаємодії між частинами, дослідження процесів, що пов'язують частини системи з її цілями. Основними частинами організаційних систем виявляються індивідууми, формальні структури, неформальні фактори, групи, групові відносини, типи статусів і ролей у групах. Зв'язок між частинами системи здійснюється за допомогою складних комплексів взаємодій, які викликають зміну поведінки людей в організації. Основні частини системи зв'язані певними організаційними формами, до яких насамперед належать формальні і неформальні структури, канали комунікації і процеси прийняття рішень. На цій основі досягається подолання відцентрових тенденцій з боку окремих частин системи і спрямування усіх її складових частин до кінцевих цілей організації.

"Системний підхід", "системний аналіз" — ці словосполучення є зараз чи не найпоширенішими в літературі з управління. Але оскільки нерідко кожен дослідник вкладає в ці терміни особливий зміст, навряд чи можна говорити про наявність однозначної чи загальноприйнятої дефініції системного підходу. Крім того, поняття "системний аналіз", ставши дуже модним, перетворилося на ярлик, що навішується на будь-які успішно проведені управлінські операції, іноді навіть для того, щоб додати їм науково обґрунтованого вигляду і замаскувати цілковиту методологічну неспроможність тих чи інших соціологічних концепцій. Проте варто враховувати, що системний підхід поступово перетворився на чільну методологію багатьох менеджерів.

Системний підхід виник, з одного боку, внаслідок уза-гальнення досвіду фахівців з дослідження операцій, а з другого — внаслідок розвитку загальної теорії систем, теорії автоматичного регулювання й управління, а також кібернетики, що дали методологічний апарат для поєднання в єдине ціле різнорідних управлінських завдань. Як підкреслюється в численних амери-канських виданнях з питань організації і управління, системний підхід набуває дедалі більшого значення при обґрунтуванні управлінських рішень у багатьох галузях, у тому числі у військо-вій, промисловій, комерційній, фінансовій тощо. Стає загально-визнаним, що системна методологія є найбільш упорядкованою, надійною основою для управління складними сферами взаємо-залежної діяльності, дозволяючи розкривати й аналізувати складові системи компоненти і послідовно поєднувати їх одна з одною. При системному підході до дослідження організаційних систем виходять з того, що будь-яка організація є система, кожен з елементів якої має свої визначені й обмежені цілі. Відповідно до цього завдання управління зводиться до інтеграції системо-утворюючих елементів, яке може бути досягнуте за умови, що кожен керівник у вирішенні питань, котрі належать до його компетенції, буде підходити до них з позицій системного аналізу і синтезу.

Сутність системного підходу багато авторів, що пропагують його корисність і необхідність, зводять до наступного:

1)

2)

3)кількісна оцінка цілей, методів і засобів їхнього досягнення,
заснована не на часткових критеріях, а на широкій і всебічній оцінці
всіх можливих і запланованих результатів діяльності.

Найбільш широке трактування методології системного підходу належить професору Людвігу Берталанфі, що висунув ще в 1937 р. ідею "загальної теорії систем".

Предмет "загальної теорії систем Берталанфі визначає як формування і фіксацію загальних принципів, що дійсні для систем взагалі. Він писав, що наслідком наявності загальних властивостей систем є прояв структурних подібностей, чи ізоморфізмів, у різних галузях. Ця відповідність викликана тією обставиною, що дані єдності можна в деяких відносинах розглядати як системи, тобто комплекси елементів, що пе-ребувають у взаємодії.

Характерно, що Берталанфі розглядав кібернетику як окремий випадок "загальної теорії систем", розглядаючи її як теорію керуючих механізмів у техніці та природі, яка заснована на концепціях інформації і зворотного зв'язку.

Він говорив, що системний підхід можна застосовувати також до єдностей, які є частково нематеріальними і дуже гетерогенними. Системний аналіз, наприклад, ділового під-приємства включає людей, машини, будинки, сировину, вихід продукції, грошові цінності та добру волю й інші елементи, що не піддаються вимірюванню, тому він може дати остаточну відповідь і практичну пораду.

Слід зазначити, що недостатня розробленість методології системного підходу, відсутність строго обумовленого понятій-ного апарату дуже утруднили чітку класифікацію системних досліджень, що проводилися в США у зв'язку з розробкою різних за своїм характером проблем. У рамках системного підходу дедалі більшого значення набували дослідження, які найчастіше іменуються системним аналізом. Характерно, що деякі автори розрізняють системний аналіз і системний підхід, ґрунтуючись на тому, що методологія системного аналізу, на відміну від системного підходу, неодмінно спирається на математичний апарат і подає свої висновки в основному в математичному вигляді, тоді як системний підхід ґрунтується на більш широких, необов'язково математизованих категоріях. Іншими словами, на думку цих авторів, системний підхід виявляється загальною методологією, а системний аналіз — прикладною, максимально кваліфікованою методикою дослідження. Однак деякі автори мають іншу думку. Не можна не зазначити, що окремі фахівці, і які займаються системним аналізом, називають свої дослідження операційним аналізом", "аналізом вартості - корисність", "аналізом витрат — ефект" тощо.

Є й така точка зору, відповідно до якої системний аналіз є прерогативою "мозкових трестів", тобто спеціальних довідницьких організацій, які вперше з'явилися в США і Європі. До числа "мозкових трестів" спочатку відносили корпорації типу РЕНД, "Систем дівелопмент корпорейшн" і Центр перспективних досліджень ТЕМПО компанії "Дже-перал електрик".

Виникнення системного аналізу багато фахівців пов'язували З розробкою методик оптимізації складних завдань військового управління, що здійснювалася корпорацією РЕНД у 1948 р. Характеризуючи сутність системного аналізу, Еріх Янч відзначав, що навіть при порівняно невеликій кількості змінних, кожна з яких може приймати кілька альтернативних значень, завдання став такою, що її практично не можна розв'язати.

У роботі Бернарда Рудвіка "Системний аналіз для ефек-тивного планування: принципи і приклади" міститься спроба з’ясувати розходження підходів до поняття "системний аналіз". Ці розходження автор зводить до двох основних. У першому випадку увага акцентується на "математиці системного аналізу", прагненні оптимізувати певну кількісно виражену функцію системи і розробку в цих цілях систем математичних і логічних рівнянь, що включають у себе різного роду перемінні й обме-ження. Завдання системного аналізу в даному випадку полягає в тому, щоб визначити на основі математичних чи імітаційних методів кількісно виражене й оптимальне з погляду кінцевого критерію оптимальності рішення [292].

Особливістю другого підходу, як відзначає Б. Рудвік, є те, що в цьому випадку виходять насамперед з "логіки системного аналізу". З цих позицій системний аналіз розглядається в основному як методологія з'ясування й упорядкування, чи структуризації", проблеми, що потім уже може вирішуватися як із застосуванням, так і без застосування математики і комп'ютерів. У цьому значенні поняття "системний аналіз", по суті, ототожнюється з поняттями "системний підхід" і "системні дослідження", як вони застосовуються деякими американськими авторами.

Теоретичні проблеми системного аналізу в США та інших країнах і досі перебувають на стадії розробки, і зараз методологію системних досліджень не можна назвати достатньо сталою. Деякі американські дослідники робили спроби класифікувати різні напрямки системних досліджень залежно від характеру проблем, що є предметом аналізу. До них варто віднести Г. Саймона, А. Ньювелла, С.Л. Оптнера, С. Черчмена, Р.Л. Аккоффа та інших. Критерієм поділу різних проблем на класи, як правило, є ступінь можливої глибини їхнього пізнання. Виходячи з цього, у найбільш загальному вигляді всі проблеми діляться на три класи: добре структуровані, неструктуровані і слабоструктуровані.

До добре структурованих належать такі проблеми, у яких істотні залежності чітко виражені і можуть бути представлені в числах або символах. Ці проблеми називають також кількісно вираженими; у вирішенні проблем цього класу широко ви-користовують методологію "дослідження операцій".

Реструктурованими є такі проблеми, що виражені головним чином у якісних ознаках і характеристиках і не піддаються кількісному описанню і числовим оцінкам. Дослідження цих якісно виражених проблем можливе тільки евристичними методами аналізу. Тут відсутня можливість застосування логічно упорядкованих процедур розробки рішень.

До класу слабоструктурованих належать проблеми, що містять як якісні, так і кількісні елементи. Причому невизначені, що не піддаються кількісному аналізу залежності, ознаки і характеристики мають тенденцію домінувати в цих "змішаних" проблемах. До цього класу проблем належать більшість складних задач економічного, технічного, політичного, воєнно-стра-тегічного характеру.

Докладний розгляд концепцій системного аналізу з ура-хуванням можливостей і умов їхнього застосування в про-мисловості та в державних закладах США наводиться у книжці Д. Клелланда і У. Кінга "Системний аналіз та управління проектами" 1290]. Формулюючи своє поняття системного аналізу, ці автори пишуть, що практика системного аналізу не є ні догматичним застосуванням набору правил до ситуації, яка може не піддаватися регулюванню, ні поступкою прерогативи прийняття рішення якомусь містичному набору математичних рівнянь чи електронно-обчислювальній машині. На даній стадії практика системного аналізу