деяка відособлена частина системи і саме структуроутворююча її частина, оскільки всі елементи пе-ребувають у певній ієрархічній залежності.
Специфічні властивості підсистем знаходять своє вираження в їх функціях, що є певними діями, які можуть проявлятися лише при наявності іншого елемента, здатного завдяки сумісності з ним сприймати і перетворювати цей вплив. Тільки на цій основі можлива взаємодія елементів і підсистем.
Звідси функціональна специфічність є іншою системною ознакою виділення підсистем і елементів. Залежно від конкретних умов кожен з елементів по черзі може виконувати функцію дії або функцію сприйняття.
Свою функцію та призначення елемент чи підсистема може виконати тільки за умови взаємодії з іншими елементами. Ефективність цієї взаємодії буде підвищуватися при збільшенні упорядкованості та організованості взаємозв'язків елементів.
Отже, впорядкований взаємозв'язок елементів, підсистем і системи із середовищем на основі функціональної інтегративності також є системною ознакою виділення підсистем.
Таким чином, розглянувши особливості елементів і під-систем, які утворюють системи, слід зазначити найважливіші системні ознаки їх виділення. Ними є:
1)
структурна автономність кожного елемента підсистеми;
2)
різна природа елементів, що складають підсистеми;
3)
функціональна специфічність підсистем;
4)
упорядкований взаємозв'язок елементів підсистем і самих
підсистем із середовищем на основі функціональної інтегра-тивності.
Звідси випливає, що система — це не просто сума її елементів, а ціле, що володіє іншими якостями, ніж складові її елементи.
Системний підхід є засобом вирішення складних і при цьому не дуже чітко визначених проблем, коли необхідно організувати використання великого обсягу ресурсів. Як правило, рішення таких проблем проводить група кваліфікованих експертів (тобто тих, хто розробляє системи) і фахівців (експертів з методів і компонентів). Вони вивчають усі обставини в заданий період часу і формулюють проблему.
Саме це має вирішальне значення, оскільки на основі зазначеної у самому формулюванні проблеми встановлюється
мета системи. Якщо суть проблеми визначена неправильно, а мета системи встановлена помилково, система не функціо-нуватиме. Для створення ефективної системи потрібно мати уявлення про системний підхід. Системний підхід є процесом творчим, що забезпечує зосередження уваги насамперед на цілях, а потім уже на методах їхнього досягнення. Остаточний вид системи значною мірою залежить від оригінальності та творчих здібностей окремих осіб, що беруть участь у побудові системи.
В основі системного підходу лежать наукові метоли. За допомогою теорії визначається методологія рішення, а різні дані забезпечують одержання різних рішень. Теорія системного підходу ґрунтується на багатьох дисциплінах,
Пошук емпіричних даних становить істотну частину системною підходу. Достовірні лапі повинні бути відділені від недостовірних. Ті дані, що потрібні, повинні включати різні характеристики системи: технічних аспектів, функцій, взаємодій, співвідношень тощо.
При побудові реальних систем найважливішою характерною рисою системного підходу є те, що він забезпечує одержання результатів відповідно до конкретної діяльності системи.
Створювана система повинна бути конкретною, зрозумілою, продуктивною і керованою. Функціонування системи спрямоване на досягнення певних практичних цілей чи задоволення реальних потреб. Внаслідок цього ті, хто розробляє системи, повинні чітко уявляти собі характер діяльності Організації, для якої здійснюється розробка системи, і персонал самої організації має бути залучений до вивчення, розробки і побудови системи,
Системний підхід ґрунтується на міждисциплінарній ОСНОВІ й експертизі прийнятих рішень з позицій різних галузей знань, спеціальностей і досвіду. Він спрямований на органічне поєднання, координацію й інтеграцію різних вдів діяльності.
Системний підхід при вирішенні управлінських проблем може і повинен застосовуватися в різних ситуаціях.
По-перше, при виробленні та обґрунтуванні управлінських рішень, де системний підхід у найповнішому вигляді реалізується шляхом застосування методології системного аналізу.
По-друге, при дослідженні організаційних систем, де на основі системного підходу розробляються пропозиції з метою підвищення ефективності їхньої діяльності.
По-третє, при удосконаленні систем управління, де систем-ний підхід реалізується як у комплексі проведених заходів, так і в комплексі організації їхньої реалізації.
Системний підхід лежить в основі таких сучасних управ-лінських концепцій:
•
загальногосподарський підхід, що вимагає, з одного боку, забезпечення інтересів народного господарства, а з другого боку — розглядати народне господарство як господарський комплекс підприємств із їхніми інтересами;
•
врахування реальних ситуацій, що вимагає при реалізації системного підходу до вирішення управлінських проблем одночасно і реально оцінювати поточні можливості й ресурси;
•
особлива увага — організація систем управління як ефективного засобу вирішення економічних, соціальних, ідеологічних, політичних та інших проблем.
Застосування системного підходу пов'язане з удоско-наленням методів управління виробництвом, якісним освоєнням і послідовним дотриманням положень системності, що є основним інструментом вирішення будь-якого завдання.
Застосування системного підходу ефективно можна ви-користовувати на таких напрямках.
1. Використання системного підходу при розробці стра-тегії. Тут рекомендується керуватися основними принципами системного підходу: мікроскопічним, функціональним, макроскопічним, ієрархічним, процесуальним, інфор-маційним. Всебічний аналіз обраного для вирішення завдання (наприклад, втрати підприємства від виробничого браку) за допомогою системних принципів дає змогу досягти її якісного вирішення. При дослідженні впливу затрат робочого часу на випуск бракованої продукції до уваги беруться фактично всі типи системних принципів. У цілому системний підхід рекомендується розглядати не тільки як стратегію до-слідження, а й як основу системного аналізу, комплексного підходу і функціонально-вартісного аналізу (ФВА). Систем-ний підхід формує загальну структуру не тільки об'єктів розгляду (дослідження), а й самої спільності системи, принципів системності, системного аналізу, комплексного підходу, ФВА, орієнтує на кінцевий результат дослідження внаслідок синтезу інформації.
2.
Системний аналіз рекомендується застосовувати при вирішенні завдань будь-яких рівнів за принципом "від загального до часткового", тобто розподілом об'єкта дослідження (систем) на підсистеми й елементи, встановленням (головне в аналізі) реальних і прогнозованих зв'язків. Системний аналіз дає змогу визначити дійсну актуальність висунутих проблем і необхідність їхнього вирішення. Аналіз переходить у синтез при поєднанні
отриманої внаслідок аналізу інформації. Стратегія і тактика дослідження (системний підхід і системний аналіз) підлеглі одному завданню.
3.
Комплексний підхід застосовується при дослідженні поодинокого випадку, елемента, напрямку та пі., прийняти основу дослідження на будь-якому рівні системної ієрархії (система, підсистема, елемент), тобто відрізняється локальністю дослідження. Вичленовування з єдиної системи окремої підсистеми (елемента) для вирішення певною локального завдання здійснюється комплексним використанням принципів системного підходу й системного аналізу, тобто аналітико синтетичною діяльністю дослідників.
4.
Функціонально-вартісний аналіз, в основі якого лежать принципи системного підходу. Сутність його полягає в кількісному визначенні витрат (вартості) на виконання визначеної функції досліджуваним об'єктом. ФВА рекомендується застосовувати в таких випадках:
•
на стадії розробки проекту (системи, підсистеми, об'єкта, виробу тощо) для попередження функціонально зайвих витрат;
•
на стадії виробництва, використання чи експлуатації об'єкта для скорочення (виключення) невиправданих витрат і втрат.
ФВА розглядають як єдність функціонального, проце-суального та інформаційного уявлень про системний підхід.
Щоб знати, як управляти, треба уявляти, чим ми керуємо, що таке об'єкт управління. Талановитий менеджер ретельно аналізує наслідки свого рішення, тобто вміє працювати із системою, знає її, розуміє, відчуває елементи, взаємозв'язки між ними, закони їхньої взаємодії. Адже підприємство (чи орга-нізація) — це соціально-економічна система. У ній головний елемент - людина в усіх ЇЇ проявах, яка, працюючи на під-приємстві, реалізує при цьому свої економічні інтереси, а через них — економічні інтереси колективу і суспільства. Для цього потрібно дотримуватися трьох принципів:
>
принцип ієрархічності — розглядає складні та великі системи як багаторівневі, котрі вимагають розподілу всієї системи на елементи (ланки, ступені). Кожен ступінь (рівень) управляє нижчим ступенем і одночасно
є об'єктом управління стосовно вищого рівня;
>
принцип необхідної розмаїтості полягає в тому, що керуюча система повинна мати не меншу складність, ніж керована система. З цього принципу випливає, що неможливо спроектувати просту систему управління для
складної системи виробництва;
>
принцип зворотного зв'язку. Під зворотним зв'язком розуміють одержання інформації про результати впливу керуючої системи на керовану шляхом порівняння фактичного стану із заданим (плановим). Зміст зворотного зв'язку полягає у встановленні залежності особистих, колективних і суспільних інтересів від результатів управлінських рішень. Вплив зворотного
зв'язку має приводити до прагнення ліквідувати небажані та збільшити бажані відхилення факту від норми.
Принцип зворотного зв'язку — один з найважливіших принципів управління. Він свідчить: управління може здійсню-ватися тільки в тому разі, якщо керуюча система буде одержувати інформацію про ефект, досягнутий тією чи іншою дією керованої системи; про досягнення чи недосягнення запланованого результату.
Зворотний зв'язок є регулюючим і разом з тим захисним засобом. Надходження по каналах зворотного зв'язку інформації про кінцеві результати і порівняння її з директивною ін-формацією, із заданим станом дозволяють знайти розбіжності та відрегулювати поведінку системи відповідно до заданої мети.
Принцип зворотного зв'язку перебуває в єдності з цілеспрямованістю управління, оскільки через канали зворотного зв'язку в керуючу підсистему надходять сигнали про досягнення (чи недосягнення) запрограмованого ко-рисного ефекту.
Вищою, кінцевою метою управління всякою системою є оптимізація функціонування системи, досягнення якомога більшого корисного ефекту при найменших зусиллях і витратах.
Невідповідність фактичного стану системи заданому і є тим сигналом, який викликає коригування та перебудову системи з метою покращення її функціонування в заданому напрямку.
Розуміння того, що організація - це складна система, в яку входить кілька взаємозалежних підсистем, допомагає пояснити, чому кожна із шкіл науки управління виявилася практично прийнятною лише в обмежених рамках. Кожна із шкіл прагнула зосередити увагу на