Реферат

Типології системних концепцій менеджменту

Останніми десятиліттями підхід до виробничого підприємства змінився і почав розі га йтися як соціально-економічний організм, що утворю* складний комплекс різноманітних відносин. Соціологічні дослідження процесу управління поступово вийшли за межі дескриптивного відображення управлінської діяльності і ступили на шлях виявлення закономірностей і розробки практичних рекомендацій і конкретної допомоги Підприємствам. Але реальна робота у цій сфері не знаходила розуміння і гідної оцінки значимості справді суспільно потрібної і науково обґрунтованої функції організації й управ-ління.

Вище уже відзначалося, що істотний вплив на розвиток науки організації і управління в останні десятиліття дробили такі наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, теорій прийняття рішень тощо; як наслідок, теорія управління стала набувати характеру точної науки чи, принаймні, її почали тлумачити в цьому ж дусі. Хоча управління утворює особливу, специфічну галузь людської діяльності, його не можна вважати зовсім самостійним процесом, яке існує саме по собі, бо воно включається в більш широку систему, що визначає видові особливості управління. Завжди треба пам'ятати, що видові особливості форми управління і його технічних засобів визна-чаються предметом управління і системою, в якій воно здійсню-ється. Це не означає, звичайно, що не існує загальних принципів і закономірностей управління, що належать до всіх його різновидів. Цю групу закономірностей розглядає кібернетика, що дає універсальне значення поняттю управління, формулює принципи, які застосовуються до будь-якої якісно своєрідної системи.

"Кібернетика" як науковий напрямок для багатьох вітчиз-няних учених став синонімом поняття "наука про управління", а управлінням почали називати організацію цілеспрямованих впливів. Оскільки ці процеси спостерігалися всюди — і в живих організмах, і в створених нами автоматах, і в суспільстві, де ми живемо, - на певному етапі була усвідомлена ідея єдності законів, яким підлягають процеси управління, де б вони не протікали: у нервовій системі тварини чи людини, в обчислювальній машині, у керуючих автоматичних пристроях чи в економічних структурах сучасного суспільства. Кібернетика, математично описуючи загальні для різних систем закономірності управління, поставила собі за мету виявлення тих умов і засобів, за яких вони будуть здійснюватися найбільш доцільним шляхом.

Як відомо, появою кібернетики наука зобов'язана видатному американському вченому Норберту Вінеру, але цей напрямок, здійснивши величезний вплив на світову науку, продовжував розвиватися в США не стільки як "наука управління", скільки як дослідження в галузі "штучного інтелекту". Однак радянські вчені (А.І. Берг, В.А. Трапезников, В.А. Глушков та інші) стали активно розвивати кібернетику як "науку про оптимальне, цілеспрямоване управління складними динамічними систе-мами". Але все-таки концептуальне розуміння складної ком-плексної природи проблем управління не просунулося далеко вперед, оскільки гуманітарні відділення, за винятком відділення економіки і деякою мірою відділення філософії і права, недостатньо пильно й уважно поставилися до досліджень соціальних проблем управління, що вимагає глибокого між-дисциплінарного аналізу.

Разом з тим конкретні уявлення про процеси управління окремих учених, що займалися кібернетикою, свідчать про значні розбіжності в поглядах, що зберігаються і донині. Про них можна судити по роботі відомого англійського дослідника С. Біра "Кібернетика і управління виробництвом", що стала для багатьох настільною книгою.

Бір виходив з ідеї "іманентної організації" і вважав, що порядок взагалі природний, аніж хаос. Структуру буття він подавав як перехід "порядок — хаос — порядок". Систему відносин людей у розвинутому і складному суспільстві слід розглядати як вже впорядковану систему, як систему, що само організується, — гомеостатичну і рівноважну. Бір стверджував, що організаційне управління є відновленням природного порядку для системи, що піддається певному впливу і прагне відновити свою рівновагу. Цей процес здійснюється за рахунок функції заохочення, яка покращує значення "критерію ви-живання" і сприяє задоволенню повсякденних потреб. Це приводить систему в рух і порушує стан рівноваги. Новий стан рівноваги буде характеризуватися більш значними для організації вигодами, ніж попередні.

Зрозуміло, при всій специфіці управління суспільним виробництвом йому притаманні й ознаки управління взагалі, що виявляються у всіх процесах управління, в природі, у живих організмах чи в суспільстві. Ці загальні ознаки будь-якого управління, які досліджуються кібернетикою, містять у собі наявність системи, причину зв’язків елементів у системі, наявність керуючої і керованої підсистем; динамічний характер системи; наявність керуючого параметра; підсилювальну здатність системи (її здатність зазнавати великих змін від малих впливів); збереження, передачу і перетворення інформації; зворотний зв'язок; спрямованість, антиентропійність управ-ління.

Кібернетичні ознаки управління можна об'єднати в дві групи:

1) ознаки, властиві формі і структурі управління (статичні риси - системність, детермінізм, керуючий параметр і т.д.);

2) ознаки, які властиві змісту управління (динамічні риси — зворотний зв'язок, спрямованість і т.д.).

Крім загальних ознак, які досліджує кібернетика, управ-лінню суспільним виробництвом притаманні також деякі риси, властиві усім видам соціального управління.

Якщо сама по собі наявність в управлінні суспільним виробництвом загальних з іншими видами управління ознак сумнівів не викликає, то питання про співвідношення загальних і специфічних ознак нерідко стає предметом дискусії. Деякі представники кібернетичного (чи праксиологічного, чи систем-ного) напрямку намагаються довести, що головне в конкретному вигляді управління — риси, загальні для всіх видів управління.

Кібернетика є найбільш загальною теорією управління і дає змогу забезпечити кількісне вивчення керованих об'єктів і систем, раціональну організацію формування і передачі інфор-мації, прийняття рішень і їхньої реалізації на основі єдиного підходу до процесу управління і зв'язку.

Успішне управління тільки на основі знання кібернетичних законів неможливе. Більш того, при такому підході можна випустити з уваги головну специфіку саме даної системи управління. Визначаючи сутність управлінської функції, необхідно постійно мати на увазі, що в ній, як і в усякій іншій системі, виявляються загальні і специфічні риси управління; останні повніше відбивають сутність саме даної функції управління. У цьому реальна діалектика запільного й окремого.

Дослідження операцій вперше зародилося ще в 1940-х pp. в Англії у зв'язку з необхідністю вирішення деяких воєнно-стратегічних і тактичних завдань. Надалі центр робіт у цій дуже перспективній галузі перемістився в США, де вони почали проводитися широким фронтом.

У 1970-х pp. на Заході існувало близько ста періодичних видань з питань "дослідження операцій". Понад двадцять вищих навчальних закладів США регулярно готували фахівців від-повідного профілю, а на багатьох великих фірмах діяли особливі групи чи відділи по "дослідженню операцій". Основним поштовхом до початку цих досліджень послужило усвідомлення необхідності вивчення і пошуків єдиного рішення для складного процесу з ясно вираженою метою (операції), оскільки рішення окремих частин загального завдання виявлялися ізольованими процесами, тим часом як практика вимагала єдності всіх приватних рішень.

Спочатку "дослідження операцій" зводилося до розробки способів аналізу завдання як єдиного цілого, без вичленовування складових її частин. Іншою особливістю цих досліджень на початку було використання "бригадного методу" їхнього проведення. Суть його полягала не в тому, щоб зібрати в одному місці усіх фахівців, які мають відношення до досліджуваної операції, а в тому, щоб створити групу, яка володіє методами точних наук, що вільні від однобічності підходу, властивого окремим науковим дисциплінам. Завдяки цьому бригадний метод відбивав одночасно два факти: по-перше, необхідність впровадження в науку управління методів точних наук і, по-друге, відсутність методів (і фахівців) у тій галузі дослідження, що одержала назву "дослідження операцій".

Надалі "дослідження операцій" перетворилося зі спільної діяльності фахівців різного профілю на самостійну галузь науки й організаційної практики, розділившись на два основних напрямки. Перший з них пов'язаний 3 побудовою математичних моделей, що найбільш часто зустрічаються, та під завдань управління, в яких тою чи іншою мірою відається ЗВІЛЬНИТИСЯ від необхідності врахування поведінки окремих людей, що беруть участь в операції.

До таких підзавдань можна віднести велику кількість завдань, які розв'язують корінники, наприклад: 1) управління запасами, яке пов'язане з визначенням необхідних розмірів збережених ресурсів (людських, матеріальних, фінансових, сировинних тощо), за умови, що збереження вимагає певних витрат; 2) розподіл обмежених ресурсів між різними споживачами, кожний з яких використовує їх з різним ступенем ефективності; 3) завдання масового обслуговування, ЩО припускають розподіл їх у чіткій послідовності, що утворить той чи інший процес, і встановлення правил черговості; 4) вибір маршруту п упорядкування робіт у часі; 5) завдання, пов’язані з заміною застарілого устаткування; 6) пошук рішення за допомогою раціонального (а не повного) перебору можливостей; 7) завдання теорії ігор, що досліджують розумні стратегії поведінки в ситуаціях, де результат операції залежить не тільки від поведінки суб'єкта, а й від поведінки опонента, цілі якого суперечать цілям суб'єкта.

Таким чином, метод "дослідження операцій" стали засто-совувати до різних типів операцій і процесів, використовуючи залежно від об'єкта аналізу різні підходи і різноманітний математичний апарат (методи математичного програмування, комбінаторного і статистичного моделювання). Поряд і математичним апаратом у "дослідженні операцій'4 засто-совувалися й евристичні методи. При розробці методів аналізу цілеспрямованих дій (операцій) і порівняльних оцінок рішень, переважно в кількісному вираженні, ''дослідження