операцій" ґрунтується на системній методології, відповідно до якої досліджувані явища розглядаються як системи, що являють собою взаємодіючі сукупності елементів, призначені для досягнення певних цілей. Аналіз конкретних операцій чи явиш з позиції "дослідження операцій" припускає побудову мате-матичної моделі цього явища, аналіз моделі і пошуки вирішення, перевірку адекватності моделі,«необхідного коригування ("підстроювання") моделі і, нарешті, застосування обраного рішення на практиці.
З математичними задачами даного методу пов'язана (хоча формально до них і не належить) велика галузь так званих мережних методів планування і управління. Розвиток мережних методів, мережних систем тісно пов'язаний з розділом методу "дослідження операцій", що вивчають моделі упорядкування. Ці методи дали можливість знайти нову і дуже зручну мову для опису, моделювання й аналізу складних операцій. До таких методів моделювання й оперативного регулювання можна віднести — "Метод критичного шляху".
Виникнення різних формалізованих систем управління, методів довгострокового планування, програмування, прогно-зування було обумовлене необхідністю створення умов для правильного прийняття рішень у таких обставинах, коли управління мало справу з величезними інформаційними масивами, тисячами факторів, врахування, оцінка й інтеграція яких виявлялися неможливими за звичайної організації управ-ління. Дослідження американських психологів показали, що людина затрудняється в прийнятті рішень, коли для цього потрібно врахувати більше 10 змінних чи факторів, які суперечать один одному, або більше 20 однопорядкових факторів. Оскільки оптимальне рішення може бути лише наслідком урахування й аналізу всіх факторів, незалежно від того, чи здатна людина на даному рівні управління впоратися з цим завданням, то об'єктивно виникає необхідність поділу проблем на підпроблеми, підзавдання. Головний принцип, що лежить в основі більшості існуючих у США систем програмування, полягав у логічному розчленовуванні завдань. При цьому виходили з необхідності скорочення чисельності факторів чи кількості інформації до обсягів, що дозволяють забезпечити можливість їхньої оцінки людиною.
Деякі системи являють собою мережні методи моделювання робіт великих масштабів з метою оптимального регулювання й управління. Згідно з цим методом процес програмування здійснюється поетапно. На першому етапі складається перелік тих робіт, які необхідно виконати, а на другому — схема здійснення програми, адекватна сприйняттю людини. Третій етап програмування складається у визначенні "критичного шляху", тобто ланцюга подій, що вимагають найбільш тривалого часу. Уся вихідна інформація, а також відомості, що надходять, про хід виконання робіт вводяться в комп'ютер, який робить відповідні розрахунки і видає необхідні лані про послідовність роботи: про найбільш ранній і найбільш пізніший час початку і закінчення кожної роботи, що не станин, під загрозу терміни виконання програми; про резерв часу, що дає змогу отримати виконання тієї чи іншої роботи без збитку для програми в цілому.
Перевагою застосування них систем була можливість оптимізації програми робіт за допомогою зменшення „критичності подій", тобто переведення "критичних ланцюгів” у „некритичні".
Дослідження операцій робить акцент не стільки на ма-тематизації завдань управління і впровадженні методів точних наук, скільки на застосуванні принципів вивчення операції як єдиного цілого з використанням свіжих, неупереджених дослідницьких бригад. З ним напрямком пов'язана поява системотехніки.
Багато американських фахівців усвідомлюють, що хоча "дослідження операцій" загалом і стало дуже важливим кроком на шляху створення нової науки управління, воно все гаки охопило порівняно вузьке коло проблем. Крім того, у міру розвитку математичної спеціалізації з'явилася тенденція розглядати "дослідження операцій" як особливі розділи прикладної математики.
Різні підходи до моделювання й оцінки ефективності управління підприємством визначають і різні моделі під-приємства. "Механістична" модель розглядає підприємство як механізм, який являє собою комбінацію основних виробничих факторів, засобів виробництва, робочої сили, сировини і матеріалів, як машину для реалізації цілей її творців. Те-оретичною базою цього підходу є положення школи наукового управління (Ф. Тейлор, М. Вебер). Велике значення при цьому надається аналізу техніко-економічних зв'язків і залежності різних факторів виробництва. А завдання менеджменту при цьому підході полягає насамперед у тому, щоб найкращим чином згрупувати всі частини системи і тим самим домогтися макси-мальної ефективності при досягненні мети.
"Гуманістична" модель представляє підприємство як колектив людей, які виконують спільну роботу на принципах розподілу і кооперації праці, при цьому найважливішим фактором продуктивності є людина як соціальний діяч. Еле-ментами моделі є такі складові, як увага до працюючих, їх мотивація, комунікації, участь у прийнятті рішень. Завдання керівників полягає в регулюванні відносин між працівниками, координації процесів виконання конкретних завдань і ви-робничих планів шляхом особистого і безпосереднього впливу на співробітників. За критерій ефективності управління береться підвищення продуктивності праці за рахунок удоско-налення людських ресурсів, тобто вважається, що якщо всі внутрішні процеси, які пов'язані з персоналом, управляються належним чином, то на підприємстві не виникає проблем з досягненням намічених цілей з випуску продукції, прибутку, доходів тощо .
Ці два підходи, незважаючи на принципові відмінності, мають одну спільну рису — і в першому, і в другому випадку передбачається, що цілі організації однозначно визначені і приймаються всіма учасниками управлінської діяльності. При цьому вдосконалення системи управління зводиться до ви-рішення деякої інженерної задачі:
1.
Існує бажаний стан системи S1, який відомий.
2.
Існує дійсний стан системи S0.
3.
Існують альтернативні шляхи переходу із S0 в S1.
4.
Завдання аналітика полягає в тому, щоб визначити
найкращі шляхи переходу S0 в S1.
На відміну від цього, який називають "жорстким" систем-ним підходом, "м'який" системний підхід виходить із не-обхідності враховувати різноманітні та різнопланові інтереси акціонерів і менеджерів, робітників і їхніх сімей, постачальників і покупців продукції підприємства, органів влади та некомерційних партнерів, тобто всіх тих, хто так чи інакше зацікавлений в існуванні підприємства. Такий підхід практично означає прийняття за основу стратегії обмеженої оптимізації, при якій досягнення будь-якої однієї мети обмежується вимогою виконувати й інші цілі на належному рівні. Критерієм ефек-тивності управління при цьому є здатність підтримувати певний баланс між такими різними цілями, як обсяг продаж, прибуток, доходи, інтереси персоналу і покупців, захист навколишнього середовища тощо.