Реферат

Закупівельні центри і види здійснення закупівлі промислових товарів

Закупівельні центри — це тимчасові утворення, які припиня-ють існування після здійснення закупівлі (після цього управлін-ня повторними закупівлями покладається на відділ постачання). Закупівельні центри створюються на підприємствах з метою прий-няття рішень про закупівлю та організації управління її етапами. Чисельність штату і кваліфікація спеціалістів залежать від склад-ності та важливості управлінського рішення про закупівлю. До складу працівників закупівельного центру можуть входити:

користувачі, тобто ті, хто використовуватиме товар;

•

•

•

Існує три основних види закупівлі промислових товарів: зви-чайна повторна; змінена повторна і нова. Кожний з цих видів має певні особливості (рис. 4.2).

Найпростішим для покупця є прийняття рішення про звичайну повторну закупівлю, а найскладнішим — про нову. Прийняття рішення про нову покупку передбачає визначення переліку то-варів, які необхідно закупити; постачальників; граничних цін; умов оплати; обсягу замовлення; термінів постачання тощо. Зви-чайно, на прийняття кожного рішення впливають різні учасники цього процесу.

Значна частина покупців на ринку підприємств намагається здійснити комплексну закупівлю у одного продавця замість купів-лі окремих компонентів у різних продавців і поєднання їх у сис-тему власними силами. Продавці намагаються використовувати

комплексні продажі як маркетинговий інструмент, зберігаючи свою клієнтуру.

Покупці ТВП здебільшого використовують прямі закупки, тоб-то у виробників, особливо коли йдеться про технічно складні й дорогі вироби.

Часто покупці ТВП роблять також зустрічні закупки, обираю-чи постачальників, які водночас є їхніми покупцями.

Останнім часом покупці ТВП дедалі частіше використовують лізинг (оренда з поступовим викупом обладнання) замість того, щоб одразу замінити його на купівлю. При цьому обладнання може бути найрізноманітнішим — від офісних копіювальних апа-ратів до бурових установок. Цей вид закупівель надає орендато-рам суттєві переваги, тому розглянемо його докладніше.

Лізингові угоди укладались вже сотні років тому, але термін "лізинг" як економічна категорія і правове поняття з'явився у XIX ст., коли телефонна компанія "Веіі" прийняла рішення пере-дати в оренду партію своїх телефонних апаратів, а не продати їх.

Лізинг — одна з форм оренди, пов'язана з передаванням у ко-ристування лізингоодержувача машин, устаткування, транспорт-них та інших матеріальних засобів виробництва.

Застосування лізингу пов'язане з "делегуванням" функцій вла-сності — відокремленням права володіння майном від права його користання. За цих умов право власності на майно зберігаєть-ся за орендодавцем, а орендатор користується технічними засоба-ми певний час, сплачуючи за це лізингодавцю відповідні кошти.

На відміну від короткострокового "прокату" технічних засобів без права викупу — до одного року (рейтингу) лізингова угода укладається на триваліший строк — від одного до 10—15 років.

Лізинговими операціями можуть займатися практично будь-які юридичні і фізичні особи, які мають кошти для інвестування. Але, звичайно, такі операції здійснюють спеціалізовані посередники — лізингові компанії. Досить часто вони є дочірніми компаніями ко-мерційних банків. Останні використовують як власні, так і залу-чені кошти, купують механізми та обладнання у промислових, бу-дівельних, транспортних та інших компаній і здають їх в оренду (схеми лізингових операцій за формами фінансування показано в дод. 3-5).

Суб'єктами лізингових угод на відміну від звичайної оренди є, як правило, три сторони: підприємство, що виробляє обладнання, орендодавець (лізингові компанії) і орендатор (підприємство, організація).

Об'єктами лізингу є різноманітні види техніки, переважно ме-ханізми і устаткування, яким властиве швидке моральне старіння, а також обладнання, призначене задовольнити масові потреби.

Лізинг — відносно нова форма підприємницької діяльності, пов'язана з фінансуванням капіталовкладень в умовах якісного ускладнення ринкових зв'язків. Лізингові операції доповнюють традиційне середньо- і довгострокове банківське кредитування, яке не завжди може забезпечити оптимальне узгодження інтересів усіх суб'єктів інвестиційного процесу, і передусім підприємств-виробників.

Особливо привабливі лізингові відносини для дрібних і се-редніх фірм, оскільки вони мають змогу оперативно модернізува-ти виробництво й спрямувати зекономлені фінансові кошти на інші потреби.

Лізинг дає змогу задовольнити значні потреби в інвестиціях без одночасних значних капіталовкладень, оскільки купівля устат-кування на умовах довгострокової оренди зводить фінансові вит-рати до їх розподілу на кілька років (3-7 років для рухомого майна і 15—20 років — для нерухомого) орендним виплатам. Роз-міри цих виплат відносяться на собівартість продукції і безпосеньо не позначаються на розмірах інвестиційних фондів, тобто на коштах, які можуть використовуватися на нові науково-тех-нічні розробки тощо.

За допомогою лізингових операцій встановлюється тісний зв'я-зок між виробниками і споживачами техніки. Успіх компанії знач-ною мірою залежить від конкурентоспроможності переданого в оренду устаткування. У цьому зв'язку вся інформація про недо-ліки його використання, що надходить від орендарів, оперативно доводиться до підприємств-виробників з метою вжиття необхідних заходів. Тому загальна кон'юнктура ринку засобів виробництва постійно перебуває під пильною увагою лізингових фірм.