Навіть у високорозвиненій ринковій економіці аж ніяк не всі підприємці мають стратегічне мислення, вони можуть приймати неправильні рішення або свідомо робити ставку на короткострокове збагачення. Тому вкрай необхідні інститути, які здатні хоча б знизити ступінь ризику. У випадку, якщо значні інвестиції вимагають взаємодії з партнером (при специфічних інвестиціях), завжди виникає прагнення убезпечити проект більш тісним союзом (типові приклади - вертикальна інтеграція у вигляді спільного підприємства, злиття підприємств).

Однак на практиці досить складно розмежувати тенденцію до кооперації, обумовлену технологічними причинами і націлену на зниження трансакційних витрат, з одного боку, і монополістичне прагнення захопити владні позиції на ринку - з іншого. Ясно, що в будь-якому випадку наводяться аргументи технологічної необхідності й економічності. Теоретично в першому випадку повинне відбуватися зниження цін, а в другому їхній ріст. Але оскільки діють і інші (скажемо, монетарні) фактори інфляції, токористуватися цим критерієм досить важко. Однак однобічна орієнтація або на заборону будь-якої кооперації, або на заохочення всіляких об'єднань не відповідає світовому досвідові.

Горизонтальне об'єднання (концентрація, у тому числі картельного типу), мабуть, носить переважно монополістичний характер, слабко впливає на зниження трансакційних витрат і підриває автономію споживача як найважливіша вихідна умова конкуренції. Але і вертикальна інтеграція не завжди ефективна, оскільки така кооперація (якщо мова йде про звичайні, стандартні товари) різко знижує можливість вибору і, отже, також підриває конкуренцію і, у кінцевому рахунку, погіршує умови розміщення обмежених ресурсів, а також гальмує інноваційну діяльність.

Важлива особливість тісної кооперації (вертикальної інтеграції) у ринковій економіці полягає в тому, що вона виникає з договірних відносин самостійних господарських суб'єктів. Іншими словами, корисність і ефективність кооперації визначаються результатами попереднього етапу договірних відносин. Як відомо, на Заході чимало угод носять характер довгострокових ділових відносин.

Тому в житті "договірний процес" не завжди здобуває форму висновку "класичного договору". І навіть у випадку, коли вирішальну роль відіграють особисті взаємини учасників, базою взаємодії приховано є договірні принципи. Таким чином, договірна форма взаємин суб'єктів, що хазяюють, при вирішенні проблеми інформаційної невизначеності і гарантій має істотне значення для дієздатності і стійкості організації в ринковій економіці. І ще один важливий висновок, який робить Дж.Лафта у своїй вищезгаданій роботі: навіть ефективні підприємства можуть виявитися банкрутом. Банкрутство може бути наслідком раптових змін інстуціональних правил або зовнішнього середовища організації.