Реферат

Стратегія і тактика антикризового керування

Глибина кризового стану і тривалість періоду, протягом якого він настає, залежить від ряду факторів:*

співвідношення кількості і сили вихідних економічних явищ;*

кількості і ступеня впливу агентів зовнішнього і внутрішнього се-редовища;*

інтенсивності процесу виникнення проміжних економічних явищ;*

співвідношення сили проміжних явищ.

Метою антикризового керування фірмою є розробка і першочер-гова реалізація заходів, спрямованих на нейтралізацію найбільш не-безпечних шляхів у ланцюжках економічних явищ, що призводять до кризового стану. Керування повинне поєднати стратегічний і тактич-ний аспекти. Суть стратегічного керування полягає у вживанні за-ходів, що дозволяють запобігти настанню кризи. Тактичне керуван-ня має на меті розробку і реалізацію заходів для виведення фірми з кризового стану. Графічно поєднання стратегічного і тактичного підходів до антикризового керування може бути представлене у ви-гляді границі запобігання, недопущення виходу з кризи (рис. 5.3).

Як видно з наведеного рисунка, в границі [t0, t,] інтенсивність явищ, які попереджують кризу, мала. Це може викликати неадекват-ну реакцію керівництва фірми, що може обернутися важкими стра-тегічними наслідками. В границі [t,, t2] відбувається кумулятивне на-ростання інтенсивності негативних впливів, що ведуть до швидкого банкрутства фірми. В границі [t2, t3] фірма фактично підійшла безпо-середньо до стану банкрутства.

Пізнання процесу руху фірми до кризи (банкрутства) можливе лише на основі постійного спостереження за станом фірми і «канала-ми зв'язку» фірми з зовнішнім середовищем. Раннє виявлення «слаб-ких сигналів» про загрозу кризи, що насувається, можливе при ор-ганізації безупинного сканування зовнішнього і внутрішнього сере-довища фірми. Основні розділи методичного плану здійснення про-цесу сканування такі:*

перелік підданих спостереженню загальних і специфічних для кожної фірми параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища;*

принципи кількісної і якісної оцінки зовнішніх сигналів про стан і динаміку економічної, науково-технічної, екологічної, демо-графічної, соціально-політичної кон'юнктури в національній еко-номіці і її окремих галузях;* принцип кількісної і якісної оцінки внутрішніх сигналів про стан і динаміку стратегічного потенціалу; конкурентного статусу фірми і досягнутого рівня її конкурентної переваги на внутрішньому і зовнішньому ринках;*

періодичність спостереження встановлених параметрів стану зовнішнього і внутрішнього середовища фірми і принципи розме-жування «щирих сигналів» — провісників кризового стану і так званих «фонових шумів», що містять помилкові сигнали;*

методи аналізу можливих наслідків, виявлених у процесі спостере-ження вихідних економічних явищ й ініційованих ними ланцюжків проміжних явищ, що можуть викликати кризовий стан фірми;*

методи визначення контрольних точок у ланцюжках явищ і поря-док спостереження за цими джерелами;*

методи внутріфірмового економічного аналізу, що узагальнюють результати спостережень за зовнішнім і внутрішнім середовищем фірми, й оцінка результатів з погляду виконання місії фірми;*

принципи вироблення антикризових управлінських рішень на ос-нові використання результатів спостережень і внутріфірмового економічного аналізу.

Послідовність перерахованих розділів, власне кажучи, відбиває порядок проведення комплексу робіт зі сканування зовнішнього і внутрішнього середовища фірми і вироблення на цій основі антикри-зових управлінських рішень.

Як було сказано вище, управлінські рішення з антикризового ке-рування приймаються на різних рівнях і стадіях.

На стадії стратегічного керування всі рішення приймаються ви-щим керівництвом, а самі процеси антикризового менеджменту приймають різні форми в залежності від ступеня розвитку проблем-них ситуацій, глибини розвитку кризи і наявної системи керування. Однак головним завданням є здійснення заходів для запобігання на-стання проблемних, особливо кризових і надзвичайних ситуацій.

На стадії тактичного менеджменту також існує ряд підходів і прийомів антикризового керування, основними з яких є керування відхиленнями і метод керування в надзвичайних ситуаціях, що вима-гає перерозподілу функцій самого керівництва фірмою.

Керування відхиленнями — це система діяльності, заснована на виявленні і доведенні до відома керівника тільки тієї інформації, яка обов'язково вимагає його особистої уваги. Для цього відповідно вся інформація поділяється на дві частини: питання, якими може займа-тися тільки керівник, і питання, з якими може справитися і підлеглий.В основі керування відхиленнями лежить система нормативів стандартів діяльності фірми, що складаються відповідно до реальних умов і прогнозу на майбутнє. На їхній базі формуються критерії і відхилення від планів (нормативів, стандартів), що допускаються, і якими варто керуватися при прийнятті рішень.

Постійне спостереження за поточним станом справ дозволяє ви-явити відхилення від норми стандартів і на основі зіставлення з фак-тичним становищем прийняти рішення про необхідні дії для віднов-лення контролю над подіями чи коректування самих нормативів у зв'язку зі зміною обстановки.

Відхилення в процесі досягнення намічених цілей можуть виникати:*

внаслідок невизначеності майбутнього і виникнення ситуацій, які просто важко собі уявити;*

через ігнорування можливості настання тих чи інших подій, про які добре відомо;*

через помилки виконавців, викликані як їхньою некомпетентністю (відсутністю необхідних знань, досвіду чи втомою), так і не-сумлінністю, злочинною недбалістю і т.п.;*

через зовнішні причини, що не залежать від виконавців.

Для адекватної реакції на відхилення їх необхідно «розсортува-ти» за термінами, ресурсами, кількісними і якісними характеристи-ками. При цьому керівник може почати такі види коригувальних дій:*

залишити все, як є, якщо відхилення не загрожують, катаст-рофічними наслідками, можливо, все утрясеться саме собою;*

доручити підлеглим зайнятися виправленням становища в опера-тивному порядку, якщо ситуація не дуже серйозна;*

самому прийняти важливе управлінське рішення, засноване на глибокому аналізі причин і наслідків.

Застосування методу керування відхиленнями, як і за контроль-ними точками, дозволяє керівникам зосередитися на деяких найбільш важливих проблемах, не розтрачувати даремно свої сили і здібності, не бути «прив'язаним» до свого робочого місця. Воно ско-рочує кількість прийнятих рішень, підвищує їхню обгрунтованість, дозволяє відвернути помилки, що мали місце в минулому. Цей метод дає можливість ефективно використовувати найбільш кваліфіковані кадри й уникати незапланованих ситуацій і дій.

Однак керування відхиленнями часто розвиває в керівників за-надто формалізований підхід до справи і, при відсутності значних порушень, створює почуття безпеки, може «приспати». Керування відхиленнями вимагає створення особливої системи звітності, що невикликає в керівників особливого ентузіазму, тому для економії часу вони часто, виходячи з удаваної стабільності ділового життя, викори-стовують поверхневу інформацію і недостатньо надійні дані, що здатне викликати великі небезпеки.

Необхідно мати на увазі, що часто цей метод не дозволяє враху-вати небезпечні коливання в ряді факторів, наприклад у поведінці персоналу. Нарешті, він не звільняє керівників від необхідності приймати рішення.

Керування відхиленнями грунтується на ряді принципів, які не-обхідно враховувати при впровадженні цього методу в практику:*

вироблення довгострокової стратегії, що базується не на «життєвій мудрості» менеджера, а на документально підтверджених фактах й умінні відрізнити головне від другорядного;*

звільнення від забобонів і делегування підлеглим значної частини повноважень на вироблення і прийняття рішень, розвиток в них звички до самоконтролю, натиск на фахівців;*

прагнення керівника до співробітництва з підлеглими;*

використання керування відхиленнями для постійного підвищення кваліфікації підлеглих.

Зрозуміло, що в таких умовах керівник повинен бути готовий до інтенсивної і дуже складної й відповідальної роботи.