Реферат

Визначення ефективності менеджменту

Відповідно до традиційної теорії ефективності виробництва, ефективність керування вимірюють відношенням результату (виходу) системи до застосованих або витрачених ресурсів (входу). Опис функціонування системи у вигляді залежності її "виходів" від "входів", без зв'язку із внутрішньою будовою, є біхевіористскою моделлю її поведінки за схемою "стимул — реакція". Ця модель поведінки об'єктів різноманітної природи в силу її крайньої абстрактності дозволяє виявити параметр ефективності (відношення "виходу" до "входу"), єдиний для будь-якої системи (як ціле-спрямованої — типу фірми, так і нецілеспрямованої, наприклад машини). Однак зворотною стороною медалі такого узагальненого опису поведінки систем є те, що він залишає в тіні змістовні особливості ефективності функціонування (і розвитку) ціле-спрямованих систем .

Ці особливості стають очевидними, коли ми переходимо від схеми поведінки цілеспрямованих систем до схеми їхньої діяльності. Остання більш адекватна природі соціально-економічних систем, для яких поведінка усього лише зовнішня форма їхньої діяльності. Схемадіяльності як обов'язкові компоненти включає мотив, який спонукує до дії, мету — уявлення про майбутній результат діяльності і засіб досягнення мети. Для переходу від загальної схеми діяльності до моделі її ефективності необхідно включити фактичний результат. Тепер задамося питанням: від чого залежить результативність функціонування і розвитку фірми?

У руслі даного підходу відповідь на поставлене питання очевидна. Ефективність роботи фірми залежить від таких факторів:*

по-перше, якості цілепокладання, тобто відповідності планованих цілей вимогам зовнішнього середовища, можливостям підприємства й інтересам персоналу;*

по-друге, сили і спрямованості мотивацій, що спонукують членів організації до досягнення цілей;*

по-третє, адекватності обраних стратегій поставленим цілям;*

по-четверте, обсягу і якості ресурсів, що утягуються у виробництво.

Три перших фактори характеризують стратегічний аспект ефективності виробництва, а останній — тактичний.

Таким чином, зведення оцінок ефективності діяльності підприємств і інших соціально-економічних систем лише до однієї -відношенню результату до витрат — на ділі означає ігнорування критеріїв прийняття стратегічних рішень, від яких залежить їхня якість.

В управлінській літературі економісти розрізняють такі аспекти ефективності менеджменту організації:*

внутрішня ефективність — з погляду використання внутрішніх можливостей організації або з погляду керування внутрішніми ресурсами (витратами і капіталом);*

зовнішня ефективність — з погляду використання зовнішніх можливостей організації;*

загальна ефективність — як композицію двох її складових: внутрішньої і зовнішньої ефективності;*

ринкова ефективність — наскільки повно задовольняються запити споживача в порівнянні з альтернативними способами їхнього задоволення;*

ідеальна ефективність — усупереч зусиллям менеджменту по оптимізації організаційної структури така ефективність недосяжна ні при яких, обставинах;*

цільова, або стратегічна ефективність відображає міру досягнення цілей організації;*

витратна, або тактична ефективність відображає економічність способів перетворення ресурсів у результаті виробничої діяльності організації;*

глобальна ефективність економіки — наслідок способів функціонування економічної системи (у тому числі міжнародної) на організації мікрорівня (фірми).

Крім цих видів ефективності організації, існують локальні види ефективності інвестиційних проектів організації, що характеризується системою показників, які відображають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників.

У роботі В.І.Бовикіна вводиться поняття "двоїста природа" деяких базових понять теорії менеджменту, без якого неможливо розкрити сутність цих понять (домогтися їхнього однозначного тлумачення), а виходить, побудувати модель ефективно функціонуючої організації. У цьому плані, щоб розкрити сутність поняття "загальна ефективність", скористаємося умовною формулою загального виду: X = Xlx X2, що і дозволить однозначно тлумачити настільки складне і неоднозначне поняття, зробивши це тлумачення в достатній мірі наочним.

Залежність рівня загальної ефективності організації від того або іншого рівня обох її складових можна умовно представити в такий спосіб:

Е = Е1хЕ2, (5.6)

де Е — рівень загальної ефективності;

Е1 — рівень зовнішньої ефективності (ступінь використання ринкових можливостей);

Е2 — рівень внутрішньої ефективності (ступінь використання внутрішніх можливостей).

Говорячи про загальну ефективність Э як про комбінацію двох її складових Е1 і Е2, ми тим самим підкреслюємо її двоїсту природу. Очевидно, що високий рівень складової Е1 забезпечує підвищення ефективності Е в цілому. Разом з тим, навіть при досить високому рівні внутрішньої ефективності Е2 організація не буде мати високий рівень загальної ефективності Е, якщо не буде забезпечена її ефективність з погляду використання ринкових можливостей (Е1). Звідси висновок: для одержання організацією максимально високих результатів необхідно якнайповніше реалізувати її ринкові можливості і достатньо забезпечити максимально високий рівень її внутрішньої ефективності.Виробництво товарів, які свідомо не мають попиту на ринку, робить безглуздими всякі зусилля по підвищенню ефективності цього виробництва. З іншого боку, виробництво товару, який користується попитом, при низькому рівні його ефективності (високі виробничі витрати, висока собівартість) призведе зрештою до зниження попиту на нього і зменшенню частки ринку. І в тому, і в іншому випадку рівень загальної ефективності залишається значно нижче максимально можливого.

Відповідно до формули загальної ефективності ясно, що всі зусилля керівника по збільшенню збуту продукції з метою досягнення підприємством успіху завжди будуть зводитися нанівець, якщо його зусилля на адміністративному поприщі, у свою чергу, не призведуть до забезпечення високої внутрішньої ефективності організації. Справді, якщо прийняти за максимальний рівень Е, Е1, Е2 норму, рівну 1, то

Нехай Е1 = 1, тобто потенціал організації і вироблена керівництвом стратегія діяльності організації на ринку дозволяють домогтися найвищого успіху.

Нехай при цьому Е2 = 0,5, тобто рівень внутрішньої ефективності організації складає 50% від максимально можливого. Виходить

Е = 1 х 0,5 = 0,5 ,

тобто загальна ефективність організації в цьому випадку буде в два рази нижче максимально можливої.

З іншого боку, високий рівень внутрішньої ефективності організації аж ніяк не застраховує її від низьких результатів і навіть банкрутства, якщо робота з вивчення споживчого попиту, розробці і впровадженню на ринку нових видів продукції, проведенню рекламних кампаній і т.п. будується в ній по натхненню, безграмотно і некомпетентно. Так само глибокі кризові явища на рівні макроекономіки, які безпосередньо впливають на зниження зовнішньої ефективності організації, здатні звести нанівець усі зусилля менеджменту в справі підвищення її внутрішньої ефективності. Але низька внутрішня ефективність набагато ускладнює для організації можливість переборювати зовнішні труднощі. З формули загальної ефективності видно, що якщо обидві складові Е1 і Е2 будуть нижче максимально можливого рівня, тозагальна ефективність організації знижується в геометричній прогресії. Приміром, 0,5 X 0,5 = 0,25.

Безумовно, внутрішня ефективність організації впливає на її конкурентноздатність на ринку. Припустимо, якась організація займає домінуюче положення на ринку по тій простій причині, що є монополістом. її лідерство саме по собі аж ніяк не буде заставою того, що організація одержить від своєї діяльності максимально високі результати, якщо рівень її внутрішньої ефективності залишається низьким. З появою ж на ринку конкуруючих організацій, які починають функціонувати ефективніше лідера, останній неминуче уступає їм свої позиції, а його загальна ефективність знизиться в ще більшій мірі порівняно з попереднім його рівнем. У реальній ситуації якісно зміненого ринку це може виглядати в такий спосіб:*

нехай одна з двох конкуруючих організацій знаходиться в більш вигідному стратегічному положенні стосовно іншої;*

нехай ринок збуту і ринок сировини одного з конкурентів географічно знаходиться значно ближче до його виробничої бази, ніж у випадку з іншим;*

нехай з погляду використання сприятливих зовнішніх можливостей (за інших рівних умов) потенціал першої організації може бути реалізований на 100%, тобто Е1 = 1, а потенціал другий, у силу саме невигідного стратегічного положення, буде реалізовуватися лише на 60% (Е1 = 0,6);*

нехай при цьому рівень внутрішньої ефективності першої організації складає 30% від максимально можливого (Е2 = 0,3), а другий - 70% (Е2 =0,7).

Легко розрахувати рівень загальної ефективності обох організацій:

організація № 1: Е = 1,0 х 0,3 = 0,30;

організація № 2: Е = 0,6 х 0,7 = 0,42.

У даному прикладі цифри наочно демонструють, що друга організація в сформованій ситуації завжди буде мати більш високі результати, ніж перша. А це призведе, у кінцевому результаті, до втрати значної частки ринку для однієї й істотному збільшенню цього показника для іншої. Дана ситуація характерна, зокрема, для американського автомобільного ринку, на якому надзвичайно привільно себе почувають японські компанії.