Кожний ВГК багатомірний. Частіше основну структуру розглядають як тривимірну систему. Перший зріз – рівень виробничної структури: окремний працівник (рабочее місце), бригада, цех, виробництво, підприємство. Другий зріз – по об’єктам управління: засоби праці (споруди, обладнання, транспортні засоби і т. п.) предмеети праці (напівфабрикат, комплектуючі вироби і т. п.), ресурси (трудові, фінансові і т.п.). Третій зріз – функціональні системи – технічна, технологична, організаційна, економічна, соціальна. Тому кожний елемент ВГК існує одночасно як частина функціональної системи, а також управління по об’єктам, та належить до повного рівня виробничої структури.

Кожну з названих систем неможливо виділити з ВГК, кожний елемент може входити одночасно в декілька підсистем. Наприклад, матеріальне стимулювання праці – це складова економічної організаційної та соціальної сфери. Тому можна заминути що організаційна система складає елементи других систем – технічної, технологічної, економічної, соціальної.

Організаційна система в свою чергу володіє поліструктурністю.

Складовими частинами організаційної системи являються організація технологічних процесів, організація праці та організація управління. Але існують і інші точки зору.

Суть внутрішної поліструктурності організаційної системи полягає в взаємопроникненні трьох її складових, в наявність загальних для неї областей.

Однак до недавніх пір в економічній літературі і на практиці спеціалісти намічались розділити підсистеми організації технологічніх процесів, праці та управління. Дійсно, у певному випадку можна провести чіткі рубежі. І всеж таки існують цілі області організаційної системи, загальні для двох або навіть для трьох її складових. Такою зогальною областю для організації праці та організації технологічного процесу являється розподіл технологічного та трудового процесів.

Ядро всій організаційної системи складається в підтримці безперервності, стабільності, ритмичності і одночасно гнучкості виробничного процесу.

Організація праці- складова частина організаційної системи – складається з сукупності елементів і представляє собою систему. Організація праці як

система – це сукупність організаційних відносин та організаційних зв’язків між працівниками, засобами виробництва та працівниками один з одним, які забеспечують певний порядок протікання трудового процесу, характер функціонування робочої сили і засобів виробництва та певну ефективність трудової діяльності. Такі організаційні відносини та зв’язки – елементи системи організації праці – формують зміст організації праці на підприємстві. Ці елементи складають зміст організації праці операційного персоналу на підприємстві:

розподіл та кооперація праці;

організація робочих місць;розробка та використання певних прийомів та методів праці;

створення сприятливих умов праці;

установлення міри (норми) праці;

використання конкретних форм та систем сплати праці – організація виногороди персоналу;

підбір, підготовка, підвишення кваліфікації працівників, їх розміщення;

підтримка необхідного рівня дисципліни праці.

Теорія систем,розглядаючи організацію праці як єдину систему, не вікидає, що вирішуючу роль в функціонуванне та розвитку системи організації праці відіграють окремі її елементи. Тому важливим сучасним підходом до організації праці, тісно зв’язаним з системним, являється ситуаційний, дозволяючий краще усвідомети, які елементи організації праці в даний момент важливі, які мають в більшому ступені будуть сприяти ефективному організаційному розвитку.

Ситуаційний підхід озночає також необхідність правильно оцінити ситуацію, вміти передбачити наслідки організаційних рішень.

Організація праці – це діяльність, одна з управлінчеських функцій по створенню, підтримці, упорядкуванні та розвитку системи організації праці. Дана діяльність повинна виконуватися як постійний процес, а не як одночасні дії.

В цьому суть процесного підходу до організації праці.

Ціль організації праці – створення організаційних умов, необхідних для досягнення високої соціально-економічної результативності трудової діяльності. Реалізація токої діяльності забезпечується вирішенням конкретних задач:

економічне (зниження працевтрат, підвищення продуктивності, економічне використання матеріалів, продуктивних фондів, забезпечення високої якості робіт, зниження витрат виробництва, підвищення конкурентоспроможності);

соціальне (створення сприятливих умов праці, збереження їх здоров’я, повне використання та розвиток трудового потенціалу і т.п.).

значення організації праці складається у тому, що вона:

забезпечує економію рабочого часу, економію витрат праці;

сприяє раціональному використанню робочої сили та зниженню питомих витрат на неї;

дозволяє краще використовувати елементи виробництва, збільшувати якісні показники праці.

Підводячи підсумок, дам повне визначення поняттю організації праці.

Організація праці на підприємстві представляє собою певний порядок здійснення трудового процесу, який утворює систему взаємодії працівників з засобами виробництва, та один з одним для досягнення поставленої цілі трудової діяльності. Цей порядок складається з раціонального розподілу праці між працівниками та системи їх виробничих взаємозв’язків і взаємодій (кооперації), припускає доцільне приспособлення робочих місць (оснащення і планіровки) для високовиробничої праці, створення системи їх виробничого обслуговування, а також установлення ефективних форм, методів та прийомів праці, закріплюючих в обґрунтованих нормах праці, та забезпечується створення сприятливих умов праці, підборам та підготовкою персоналу, підвищенням кваліфікації, ефективної системої планування, обліку, сплати та стимулюванні праці ,строгим дотримуванням дисципліни праці, розвитком трудової активності та творчої ініціативи працівників.

Розвиток та поглиблення демократії у суспільстві в ході реалізації реформ політичної системи та економічних відносин в Україні, зріст економічної самостійності підприємств, свобода у виборі методів господарювання складають сприятливу атмосферу для розвитку мотивації праці та творчої ініціативи працівників та через ці важливі якості працівників впливають на ріст рівня організації праці та ефективність виробництва.

Мотивація праці являється однією з основних функцій процеса управління підприємством, значення якої різко росте в ринковій економіці. Від якості системи мотивації праці залежать результати діяльності любого підприємства від того наскільки правильно обраний напрямок діяльності працівників (цілі), наскільки вони зацікавлені (мотивовані) в досягненні ціх цілей залежить успішна діяльність колектива.

В процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

- застосування політики „ботога та пряника”;

- використання методів психології і фізіології згідно з доктринами

Зігмунда Фрейда (1856 – 1936), Е. Мейо, М. Туган – Барановського та ін.

Термін „мотив” находить