Відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», який було ухвалено 19 жовтня 2000 p., суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організації юридично-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового доходу не перевищує 500 тис. євро.

Існують також мікропідприємства.

Мікропідприємства — це суб'єкти малого підприємництва з чисельністю працюючих за звітний період до десяти осіб включно, обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис, грн.

За оцінками експертів Світового банку, тільки у країнах, що розвиваються, існує близько 50-ти визначень малого ; підприємства. У різних країнах використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємства до розряду малих. Так, у Японії такими критеріями вважають розмір капіталу, чисельність працюючих та галузеву належність. Згідно з чинним законодавством в Японії до малих та середніх відносять юридичне самостійні підприємства, що мають до 300 робітників у галузях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, кредиту, комунального господарства; до 100 - в оптовій торгівлі; до 50 - в роздрібній торгівлі та сфері послуг. На практиці малі та середні підприємства поділяють на сім груп, залежно від чисельності зайнятих: 1 -4, 5-9,10-29, 30-49, 50-59, 100-299, 300-499 робітників. У Великобританії у виробничій сфері фірма офіційно вважається малою, якщо в ній зайнято до 200 осіб. У більшості ж інших секторів економіки основним критерієм визначення малого підприємства є показник річного обороту, який не повинен перевищувати 250 тис. фунтів стерлінгів; Кількість зайнятих і обсяг основного капіталу - такі критерії віднесення підприємства до розряду дрібних в Італії; в Індії - чисельність зайнятих і обсяг інвестицій, а в багатьох галузях - ще й рівень використання енергії.

Мале підприємництво є провідним сектором ринкової економіки. Так, наприклад, частка малого та середнього підприємництва у загальній кількості зайнятих у країнах ЄС сягає 72%. В Італії цей показник становить 73%, в Японії — 78%, в Україні— не перевищує 10%. Мале підприємництво здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору; забезпечує насичення ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту; створює додаткові робочі місця; має високу мобільність, раціональні форми управління; формує новий соціальний прошарок підприємців-власників; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції .

3.2. ФУНКЦІЇ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА.

Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще проявляється в притаманних йому функціях.

По-перше, мале підприємництво формує конкурентне середовище. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво сприяє утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за самою своєю природою, що проявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, мале підприємництво, внаслідок багаточисельності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки воно виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвинутими країнами притаманній великому капіталу тенденції до монополізації та затримці технічного прогресу.

По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення завдяки швидкій індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискоренню науково-технічного прогресу (НТП), зростанню номенклатури промислових товарів та послуг.

По-третє, величезним є внесок малого підприємництва у здійснення прориву з ряду важливих напрямків НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП. Наприклад, більшість дрібних фірм, що з'явилися наприкінці 80-х років у Великобританії, є найбільш технічно оснащеними. А у США на сектор малого підприємництва припадає близько 50% науково-технічних розробок.

По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості: це створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки. В розвинутих країнах на мале підприємництво припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70 - 80% нових робочих місць. Якщо в період криз 70 — 80-х років у розвинутих країнах йшов

процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не лише зберегли, а й навіть створювали нові.

По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу.