в організаційній залежності (один з них підпорядкований іншому), а можуть і не перебувати в ній.
- горизонтальна координація виникає між двома або більше органами, що перебувають на одному організаційному рівні системи органів.
Існують також інші види координації: узгодження, ієрархічна координація, предметно-технологічна, штабна тощо. Координаційні відносини в управлінні персоналом дають можливість підпорядкованим органам виконавчої влади бути повною мірою самостійними у здійсненні управлінської діяльності, погоджуючи її з координаційним органом. Так, управління освіти і науки можна назвати координаційним органом хоча б тому, що певні напрямки відділів та управлінь міст обласного підпорядкування та районів області куруються спеціалістами обласного управління, окрім того, одним із основних завдань управління освіти і науки є координація діяльності навчальних закладів та наукових установ, що належать до сфери управління обласної державної адміністрації, організація роботи з їх кадрового, матеріально-технічного і науково-методичного забезпечення, а також забезпечення розвитку системи освіти з метою формування гармонійно розвиненої, соціально- активної, творчої особистості, координація роботи відділів освіти з питань навчання і виховання дітей дошкільного і шкільного віку; організація та контроль роботи вищих навчальних закладів відповідно до делегованих Міністерством освіти і науки повноважень, а також закладів післядипломної освіти, що перебувають у його підпорядкуванні; координація роботи з укладення між професійно-технічними навчальними закладами та підприємствами, установами, організаціями договорів про підготовку кадрів; керівництво роботою щодо підвищення кваліфікації й розвитку творчості педагогічних працівників та інші повноваження, пов’язані з координацією підзвітних управлінню закладів [42, с. 113].
Але крім субординаційних і координаційних управлінських відносин, у системі органів виконавчої влади останнім часом набуває все більшого значення відносно самостійний вид відносин, який не можна віднести ні до першого, ні до другого виду. Особливістю даного виду є те, що для нього характерний управлінський вплив керованого суб’єкта щодо керуючого. Науковці цей вид відносин називають реординаційними [20, с.32].
Вивчення законодавства та практики діяльності органів виконавчої влади дозволяє стверджувати, що управлінські відносини, в яких управлінський вплив здійснюється керованим суб'єктом, відносно керуючого суб'єкта, набувають усе більшого значення. Вони дають можливість повніше використовувати потенціал владної вертикалі та сприяють тому, що система органів виконавчої влади є дієвим механізмом. Реординаційні управлінські відносини в системі органів виконавчої влади відрізняються від субординаційних та координаційних управлінських відносин за наступними ознаками:
- при субординаційних відносинах ініціатива управлінського впливу йде від керуючого суб’єкта вищого органу влади щодо керованого суб’єкта нижчого, в реординаційних відносинах ініціатором с керований суб’єкт, а при координаційних відносинах сторони виступають як партнери;
- там де існують субординаційні відносини, повинні існувати і реординаційні, хоча законодавство не завжди на це чітко вказує. Але реординаційні відносини можуть існувати і самостійно від субординаційних, адже вони не завжди є реакцією на управлінський вплив [20, с.33];
- координаційні відносини, на відміну від субординаційних, не пов’язані з реординаційними. Здійснення управлінського впливу в субординаційних відносинах є обов’язком органу виконавчої влади, а в реординаційних - може бути як правом органу, так і його обов'язком. Координаційні відносини можуть виникати як на підставі рівності сторін, так і тоді, коли одна із сторін наділяється державно-владними повноваженнями.
Щоправда, правове регулювання управління персоналом включає в себе не тільки тип відносин організаційної структури, а й характеризується певними принципами та методами, які в основному випливають із форм правового регулювання, характеру управлінської діяльності та управлінського ступеня. Конституційно-правові принципи є основою діяльності органів державної влади, оскільки на цих принципах базується вся робота персоналу щодо здійснення державної політики за певним напрямком та надання послуг громадянам.
2. АНАЛІЗ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ В УПРАВЛІННІ ОСВІТИ І НАУКИ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
2.1. Організаційна структура управління персоналом
Управління персоналом здійснюється в межах організаційних структур, через які реалізується планомірний і систематичний вплив на поведінку членів колективу організації та відносини між ними. Ці структури мають сприяти цілеспрямованому й ефективному управлінню персоналом і всією організацією через механізм взаємодії принципів і засобів управління. Вибір управлінського стилю і методів управління зумовлює певні організаційні структури та форми, а організаційна форма, у свою чергу, впливає на формування організаційної поведінки членів колективу.
Відсутність організації унеможливлює цілеспрямоване управління виробничим процесом і персоналом. Однак організація - не самоціль, а засіб, що допомагає управляти персоналом і розподілом праці [60, с. 3].
Організація - це система, яка складається із сукупності упорядкованих, взаємопов’язаних, взаємодіючих частин цілого. Поняття організації має кілька значень. З одного боку, це узагальнене поняття інститутів усіх форм власності - приватних і суспільних, тобто будь-яке підприємство є організацією. З іншого боку, це поняття має інструментальний характер і описує систему формальних правил та приписів, тобто будь-які підприємства, фірми, установи мають певну організацію, а в межах цієї організації – систему управління персоналом.
Управлінню персоналу властива системність і завершеність на основі комплексного вирішення проблем, їх відтворення. Системний підхід передбачає врахування взаємозв’язків між окремими аспектами проблеми для досягнення кінцевих цілей, визначення шляхів їх вирішення, створення відповідного механізму управління, що забезпечує комплексне планування та організацію системи.
Система управління – це упорядкована сукупність взаємозв’язаних елементів, які відрізняються функціональними цілями, діють автономно, але спрямовані на досягнення загальної мети [33,с.21].
Управління персоналом забезпечується взаємодією керуючої та керованої систем.
ЗВОРОТНІЙ ПРЯМИЙ
ЗВ’ЯЗОК ЗВ’ЯЗОК
Рисунок 2.1. Механізм взаємодії керуючої та керованої систем організації
Керуюча система (суб’єкт)- це сукупність органів управління й управлінських працівників з певними масштабами своєї діяльності, компетенцією та специфікою виконуючих функцій. Керуюча система представлена лінійними керівниками, які розробляють комплекс економічних й організаційних заходів щодо