Останні досягнення управлінської теорії та практики підтверджують, що в основу побудови системи менеджменту персоналу необхідно закладати ідею соціального партнерства, але передбачає співпрацю кількох контрагентів, об'єднаних єдиною метою [17, с.23].

Соціальне партнерство являється специфічною формою соціальних стосунків між трьома суб'єктами (тріада) ринкової економіки: державою, найманими працівниками та роботодавцями. Практика доводить, що багато проблем сучасного суспільства вирішуються простіше, якщо сторони (роботодавці та наймані працівники) є партнерами, а не групами, зорієнтованими на конфлікт.

Отже, управління персоналом - це розробка й удосконалення методів мобілізації працівників зусиллями менеджерів, ефективне використання людського фактора, розробка кадрової політики, високий професіоналізм. У міжнародній практиці управління персоналом – синонім управління соціально-економічними процесами в умовах організації, яке базується на наукових та психологічних методах дослідження його сутності.

Методологія дослідження управління персоналом є основою для керування складними сферами діяльності, яка дозволяє розкривати й аналізувати складові системи і послідовно сполучати їх одну з одною. Сутність і значення методології управління персоналом можна детально дослідити, використавши системний підхід, сутність якого полягає у формуванні цілей і з’ясуванні їхньої ієрархії до початку якої-небудь діяльності, пов’язаної з керуванням, особливо з прийняттям рішень; досягненні поставлених цілей при мінімальних витратах стосовно засобів порівняльного аналізу альтернативних шляхів і методів, досягнення мети і здійснення відповідного вибору; кількісній оцінці (кваліфікації) мети [17, с.50].

Серед методів дослідження систем управління персоналом виділяють кілька основних: системний, функціональний, структурно-функціональний, інституціональний, антропологічний, субстанціональний, нормативно-ціннісний, історичний, порівняльний, біхевіористський.

Системний метод — це упорядкована множина елементів, взаємозалежних між собою й утворюючих деяку цілісну єдність, порядок, обумовлений планомірним, правильним розташуванням частин у визначеному зв’язку, у суворій послідовності дій; прийнятий сталий порядок чого-небудь [17, с.53].

Відповідно до даного методу будь-яка система характеризується певними властивостями, такими, як цілісність, структурність, взаємодія системи і середовища, автономність, адаптивність, ієрархічність, унікальність, множинність. Системний метод відносно об’єкта дослідження передбачає розподіл управління освіти і науки на взаємозалежні структурні одиниці, які об’єднані в одне ціле та пов’язані змістом завдань, зазначених в положенні про управління. Ієрархічність системи управління проглядається в поділі її структури на п’ять рівнів: начальник управління - заступник начальника управління - начальник відділу - заступник начальника відділу - головний спеціаліст. Хоча, відповідно до даної ієрархії, в управлінні існує жорстка система субординації, основний обсяг завдань виконують головні спеціалісти, від яких залежить рівень ефективності роботи, а вищі ієрархічні рівні більшою мірою служать контролюючою ланкою. Важливо створити головним спеціалістам такі умови праці, щоб вони почували себе невід’ємним і незамінним елементом структури.

Функціональний метод орієнтується тільки на факти і логіку. Сутність методологічного принципу функціонального підходу (Спенсер Г, Б. Малиновський, А.Г.Радкліфф-Браун, Е.Дюркгейм, Р.Мертон, Т.Парсонс) полягає у вичленовуванні елементів соціальної взаємодії, що підлягають дослідженню, і визначення їхнього статусу (місця) і функцій у деякому зв’язку, якісна визначеність якого робить необхідним його системний розгляд. Функціональний підхід вимагає вивчення залежності між різними явищами і навколишнім середовищем: між рівнем соціально-економічного розвитку і ступенем демократизації, між економічним і політичним плюралізмом, між культурою, традиціями і політичною активністю персоналу. Даний метод застосовують на практиці у випадку вивчення впливу зовнішніх факторів макросередовища на поведінку та погляди працівників (державний службовець не може бути політично заангажованим, проте на нього впливають політичні події, стан розвитку економіки, оскільки від цих факторів залежить соціальний статус працівника).

Структурно-функціональний метод орієнтований на підтримку та зміну управлінських систем, де діяльність кожного елемента системи програмується загальною структурною організацією та виконує різні функції. Теорію структурного функціоналізму розвинув Т. Парсонс, який виокремив чотири основних функції системи: адаптація, досягнення мети, інтеграція, відтворення структури, що забезпечується різними підсистемами суспільства. Так, усередині системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема; функцію досягнення мети - політична підсистема; функцію інтеграції - правові інститути і звичаї; функцію відтворення структури - система вірувань, мораль, інститути освіти і виховання. Структурно-функціональний метод потрібний для вивчення потреб персоналу, його ідейного спрямування, психологічного ставлення до завдань і повноважень [17, с.57].

Мета структурно-функціонального аналізу полягає в кількісній оцінці тих змін, до яких певна система може пристосуватися не на шкоду своїм основним функціональним обов’язкам. Цей метод відбиває один із принципів системного підходу.

Інституціональний підхід орієнтований на вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється управлінська діяльність: держави, партій, інших організацій і об’єднань, права, урядових програм та інших регуляторів політичної діяльності.

Інституціональний метод пов’язаний із прагненням виявити певні юридичні норми, проаналізувавши основні закони суспільства. Великий вплив зробили тут погляди Ш. Монтеск’є, Дж. Локка, Е. Берка, Т. Джефферсона. Інституціональний метод необхідний для формування цілісного уявлення про те, як інституціональна підсистема впливає на функціонування управлінської системи в цілому і виражається у адміністративно-правових нормах і методах впливу на персонал, при яких службовці повинні працювати під своєрідним „тиском вищої інстанції”: прямі вказівки та директиви треба неухильно виконувати.

Антропологічний метод обумовлений природою людини як родової істоти, що має потреби у їжі, одязі, безпеці, волі. Даний метод орієнтований на вивчення ірраціональної, інстинктивної, біологічної мотивації політичного поводження, що обумовлена людською природою. Цей метод зосереджений на вивченні зв’язку між типом людини (стійких рис її інтелекту, психіки) та управлінням. Основні принципи антропологічного методу управління персоналом: невід’ємність природних прав людини, їхнього пріоритету стосовно принципів устрою, законів і діяльності держави; сталість, інваріантність фундаментальних родових якостей людини як істоти біологічної, соціальної і розумної (духовної), що споконвічно володіє волею; універсальність людини, єдність людського роду і незалежно