Питання про те, до якої з вищезгаданих категорій відноситься конкретний вид матеріалів, залежить від особливостей виробничого процесу. Складне виробництво підрозділяється на стадії. Для кожної з них висхідні матеріали можна розділити на дві групи. До першої відносяться напівфабрикати, або проміжна продукція, тобто виготовлена на попередній стадії виробничого процесу. До другої - матеріали що поступають на дану стадію із сторони, або первинні. Саме ці матеріали є предметом діяльності по постачанню.

Для кожного виробничого процесу (або стадії виробничого процесу) можуть бути виділені наступні види висхідних матеріалів:

а) Сировина, створююча в результаті переробки Значну частину (по кількості або вартості) кінцевого продукту. До сировини, як правило, відносяться первинні матеріали, не минулі переробки взагалі або що пройшли її в незначному ступені.

Прикладами можуть служити продукти рослинництва, тваринництва або рибальства; продукти здобичі і збагачення, руді в гірничодобувній і металургійній промисловості, а також матеріали одержувані в результаті специфічних технологічних процесів хімічної і фізичної обробки. Початкові продукти більш високого ступеня переробки, наприклад заздалегідь змонтовані деталі складові значну по кількості частина кінцевого продукту, такого, як електромотор, відносяться до категорії напівфабрикатів. Процедура закупівлі таких продуктів на стороні аналогічна закупівлі решти видів сировини.

б) Допоміжні матеріали, що займають незначну (по кількості або вартості) частину у складі кінцевого продукту. Проте, такі матеріали можуть мати важливе функціональне значення. Прикладами допоміжних матеріалів є швейні нитки при пошитті одягу, монтажні болти, дріт. Необхідно також враховувати ту обставину, що віднесення продукту до тієї або іншої категорії матеріалів залежить від особливостей виробничого процесу. Так, ті ж нитки в текстильній промисловості служать сировиною для виготовлення тканині. З дроту певного вигляду можуть виготовлятися скріпки, і вона в даному випадку буде сировиною.

в) Виробничі матеріали, що не входять на відміну від сировини і матеріалів до складу кінцевого продукту, але необхідні для нормального ходу виробничого процесу. Вони забезпечують введення в дію і експлуатацію устаткування. До таких засобів відносяться змащувальні матеріали, охолоджуюча рідина для свердлувального устаткування, що чистить і миючі засоби. До числа виробничих матеріалів належить також енергія через високу вартість і значну потребу в ній що враховується, як правило, окремо від решти видів виробничих матеріалів.

г) До числа комплектуючих відносяться продукти, не вимагаючі обробки взагалі або вимагаючі її в незначному ступені. До числа що проводяться з ними операцій можуть відноситися пересортовування, зміна розміру партії, маркіровка і т.п.

Сировина, напівфабрикати, допоміжні матеріали відносяться до загальної категорії сировина і матеріали (оскільки піддаються обробці або переробці в процесі виготовлення кінцевої продукції).

При характеристиці об'єктів постачальницької діяльності необхідно враховувати наступні обмеження. По-перше, в даному розділі питання забезпечення підприємства необхідними фінансовими коштами не розглядаються. Рух фінансових коштів на підприємстві представляє самостійний процес з властивими йому специфічними характеристиками і задачами і до постачання не відноситься. Поняття постачальницької діяльності тлумачиться широко охоплюючи всі види початкових чинників виробництва, але тут обмежимося розглядом лише матеріалів.

По-друге, розмежовуються поняття «постачання» і «матеріально-технічне забезпечення». Загальним для цих понять є забезпечення покупки матеріалів що може розглядатися як основна задача як з погляду постачальницької діяльності, так і з погляду матеріально-технічного забезпечення. Тому часто на практиці і в літературі дані поняття потрактують як ідентичні. Проте варто помітити, що постачальницька діяльність характеризується перш за все як функція по забезпеченню руху реальних виробничих чинників.

Матеріально-технічне забезпечення піднімає всі питання на підприємстві, що відносяться до матеріальних активів.

До числа задач матеріально-технічного забезпечення відносяться, крім покупки, контроль якості матеріалів, організація зберігання і транспортування матеріалів, а також організація переробки і вивозу відходів виробництва.

До переробки відходів відносяться всі заходи по забезпеченню повторного використовування у виробництві відходів матеріалів і надлишків енергії. Особливу роль в цьому грає безпосередньо технологічний процес. Практично в будь-якому виробництві крім кінцевого продукту, запланованого для виготовлення, на виході виходять і інші. Вони відносяться або до категорії побічної продукції, або до відходів. Переробка відходів у виробництві припускає якнайповніше можливе використовування відходів для переробки в побічну продукцію.

В результаті рациональнее використовуються висхідні матеріали, зменшується кількість відходів зменшується викид шкідливих речовин, з'являється можливість додаткового використовування відходів шляхом сортування, очищення, а також забезпечується додатковий дохід шляхом скорочення витрат на знищення відпрацьованих матеріалів.

Можливості повторного використовування відходів є не тільки на підприємстві не тільки в області виробничого процесу як такого. До числа загальних заходів щодо повторного використовування матеріалів відносяться:

- вживання багато оборотної тари і упаковки;

- заходи по сортуванню і повторному використовуванню загальнозаводських відходів матеріалів і надлишків енергії.

Особливою областю є безвідходне виробництво, при якому продукція, що відслужила, після використовуванням споживачем або її залишки знов переробляються на підприємстві. Для деяких галузей обов'язок приймати продукцію, що відслужила, в переробку встановлена законодавством -

політикою комунікації в області постачання.

За допомогою політики комунікації в області постачання виробляються способи встановлення контактів з існуючими і потенційними постачальниками і іншими учасниками договору поставки (наприклад, персоналом постачальника) а також методи обміну інформацією з ними.

При комунікації в області постачання, як і області, збуту, розрізняють наступні методи:*

пряма комунікація;*

стимулювання розширення постачальницьких операцій;*

реклама в засобах масової інформації;*

робота з громадськістю («паблик рилейшенз»).

1) Метод прямої комунікації є переважаючим у сфері постачання. В його рамках відбувається встановлення прямих контактів з наперед відомими потенційними постачальниками потрібних товарів. Адреси таких постачальників можна з'ясувати грунтуючись на власній інформації, з довідників постачальників, каталогів, виставкової інформації, з періодичних