Виходи репрезентують результати. Входи репрезентують ре-сурси, використані для отримання цих результатів. Р.Чейс визначає продуктивність так:

або

Дієвість визначається як досягнутий бажаний результат, який характеризує кількість виходів операційної системи з врахуванням їх якості.

Економічність має місце, коли певні виходи операційної сис-теми досягнуті за умови мінімальних входів.

Продуктивність може вимірюватися різними показниками (системою показників):*

часткова продуктивність характеризується кількістю го-тової продукції, віднесеної до певного одного входу:*

багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;*

загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів і ресурсів (табл. 1.).

Детальніше зупинимося на оцінці входів та виходів операційної системи.

Ринкова вартість виходів визначається рядом чинників:

1. Кількість виробленої продукції.

2. Відповідність асортименту продукції попиту на неї.

3. Якість продукції.

4. Своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попи-ту та зобов'язань з її доставки споживачам.

5. Гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окре-мих споживачів тощо.

Таблиця 15.1 Вимірники продуктивності організацій

Часткова продуктивність | Продукція Продукція Продукція Продукція

Робоча сила Капітал Матеріали Енергія

Багатофакторна продуктивність | Продукція а

Робоча сила + Капітал + Енергія

Продукція а

Робоча сила + Капітал + Матеріали

Загальна продуктивність | Продукція Вироблені товари та послуги

Витрати Усі використані ресурси

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинни-ками. Так, при аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати:

1. Кількість спожитих матеріалів.

2. Ціну закупівлі.

3. Затрати на зберігання матеріалів.

4. Вартість замовлення матеріалів.

5. Розмір видатків, що виникають через недопоставку матеріалів.

6. Розмір видатків, пов'язаних з низькою якістю матеріалів.

Інші виходи теж оцінюються з врахуванням багатьох чинників. При розгляді питання продуктивності організації (промислового підприємства) доцільно дослідити цикл продуктивності. Він є ло-гічною послідовністю подій, які забезпечують підприємству можливість успіху через зростання продуктивності (рис.3).

Поняття конкурентоздатності фірми досить складне і трактується неоднозначно. У загальному вигляді конкуреитоздатність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в конкретній країні та за її ме-жами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) фірм, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, об-слуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентоздатність - це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше від конкурентів.

Початок створення теорії порівняльних переваг належить до кінця XVIII - початку XIX ст., коли в працях Д.Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат. В основі теорії ле-жить ідея про те, що в процесі обміну перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що й приводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших, витратами.

Трансформацію теорії порівняльних витрат в теорію порів-няльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е. Хекшера (1919 p.) та його учня Б. Оліна (1935 р.). Суть висновків, отри-маних цими вченими, зводиться до наступного: країна експортує това-ри, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П. Самуельсону та В.Столперу (40-vi роки XX ст.).

Подальший розвиток теорії порівняльних переваг даний в пра-цях В. Леонтьєва (70-ті роки XX ст.). Його висновки, які отримали на-зву "парадокса Леонтьєва", були прямо протилежними до висновків Хекшера-Оліна. Леонтьєв показав (на статистичних матеріалах 1947 p.) що, незважаючи на існуючу думку про надлишковість капіталу в США, в експорті цієї країни переважали трудомісткі товари.

Нові тенденції у розвитку світової торгівлі в останні десятиліття вимагали перегляду цілого ряду традиційних поглядів. Найбільш знач-ними в 90-ті роки були дослідження М. Портера, професора Гар-вардської школи бізнесу, який розробив теорію конкурентних переваг.

М.Портер детально аналізує різні підходи до пояснення при-чин конкурентоздатності окремих фірм та національної економіки країни. Він приходить до висновку, що конкурентна перевага фірми на внутрішньому та світовому ринках суттєво залежить від чинників, що сформувалися в країні базування фірми. Розглядаючи такі чинники, як наявність робочої сили, природних ресурсів, формування про-текціоністської політики уряду відносно вітчизняних фірм, відмінності в практиці управління фірмами тощо, М. Портер приходить до висновку, що жоден з них, взятий окремо, не дозволяє досить переконливо відповісти на питання, що ж саме визначає успіх фірми у конкурентній боротьбі. Відповідаючи на це запитання, він виходить з основополож-ного принципу: Конкурентоздатність відображає продуктивність використання ресурсів. Даний принцип дієвий як на рівні окремої фірми, так і на рівні економіки країни в цілому. Враховуючи це, можна стверджувати, що для забезпечення власної конкурентозатності фірми повинні постійно піклуватися про найбільш повне та ефективне вико-ристання наявних, а також придбаних для майбутнього виробництва усіх видів ресурсів.

Слід виділити одну важливу обставину. Конкурентоздатність фірми може бути оцінена лише в межах групи фірм, що належать до однієї галузі, або фірм, які виробляють товари-субститути (замінники). Конкурентоздатність можна виявити лише шляхом порівняння фірм як в масштабах країни, так і в масштабі світового ринку. Отже, конкурен-тоздатність фірми - поняття відносне: одна й та ж фірма може бути визнана конкурентоздатною в межах, наприклад, регіональної галузе-вої групи, а в межах світового ринку або його сегменту - ні.

У комплексі цих питань найскладнішим є оцінка