діяльності. У дифузній групі один вибирає іншого під впливом психологіч-них ефектів спілкування. У колективі вибори зумовлюються переважно моральними і діловими якостями його членів, їх світоглядом, ставлен-ням до того, що забезпечує ефективність виконуваної разом діяльності. Якщо член асоціації перебуває у полоні статусно-рольової структури гру-пи і узгоджує з нею свої вибори, то член колективу вибирає, орієнтую-чись на спільні цінності. Тобто його мотивація має соціальне цінний характер. При цьому він надає перевагу референтним особам, чиї оцінки і позиції є для нього значущими (Щедріна).
Колективу властива також об'єктивність у покладанні і прийнятті відповідальності за результати спільної діяльності. Члени груп низького рівня розвитку загалом неадекватно оцінюють внески кожного в спільний результат. Принаймні, відповідальність за успішні справи вони частіше приписують собі або особам з високим статусом, тоді як за неуспішні — особам з низьким статусом. Група ж високого рівня розвитку оцінює свого члена, виходячи з його реального внеску в спільний результат, і не дає йому змоги ухилятися від відповідальності чи приписувати собі чужі успіхи.
Соціально-психологічні явища, притаманні психології колективу, по-різному впливають на міжособистісні стосунки. Так, колективістська ідентифікація, згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність, об'єк-тивність у покладанні І прийнятті відповідальності забезпечують сумісність членів колективу. Колективістське самовизначення, мотива-ція вибору зумовлюють статус члена колективу, його референтність для інших, сприяють його самореалізації.
Міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу струк-туру, ядром якої є спільна діяльність, а складниками — різні страти (лат. stratum — настил, шар). Перша, глибинна, страта фіксує ставлення членів колективу до змісту і цінностей спільної діяльності, її показником є згуртованість як ціннісно-орієнтаційна єдність. Колек-тивістське самовизначення і колективістська ідентифікація є іншою стратою. Третя, поверхова страта — це соціально-психологічні явища, притаманні психології групи: конформність, сумісність, згуртованість, рольова поведінка тощо. Однак на відміну, наприклад, від дифузної гру-пи чи асоціації, у колективі ці явища відступають на задній план, стають компонентом загальної картини міжособистісних стосунків, яка створюється сукупністю всіх страт.
Дослідження, проведені з позицій теорії діяльнісного опосередковуван-ня міжособистісних стосунків, свідчать, що останні стають умовою ефек-тивності спільної діяльності тоді, коли вони опосередковуються ціннос-тями спільності. Так, дифузна група, в якій міжособистісні стосун-ки безпосередні, не може успішно розв'язувати завдання, що потребують координації спільних зусиль. Асоціація, стосунки в якій складніші, здат-на до елементарних форм взаємодії і самоорганізації і це дає можливість розв'язувати завдання спільної діяльності, за винятком тих, що не дають членам групи очевидної користі. Корпорація може досягати високих ре-зультатів, але завдає шкоди тим, хто перебуває поза її межами. Колектив має можливість ефективно розв'язувати складні завдання, у тому числі й ті, що виходять за межі особистих інтересів його членів.
Загалом, у групах високого рівня розвитку зв'язок між ефективністю діяльності і міжособистісними стосунками позитивний, у групах середнього рівня — негативний, а у групах низького рівня — відсутній. Якщо міжосо-бистісні стосунки будуються на підставі, що не має прямого стосунку до завдань, що стоять перед групою, ефективність їх розв'язання визначається іншими чинниками. У колективі, члени якого приймають цілі спільної діяльності, таким чинником є самі міжособистісні стосунки: вони сприяють обміну досвідом, взаємодопомозі, об'єднанню спільних зусиль. Неабияка роль при цьому належить лідерові. Та оскільки в групі невисокого рівня розвитку лідерами нерідко стають носії наявних властивостей характе-ру і темпераменту, які потрібні групі у певний час, то ним може бути індивід, що поєднує в собі різні властивості (Морозов). Однак він мусить бути компетентним у змісті й особливостях спільної діяль-ності, нести відповідальність за її організацію та очікувані результати.
Отже, колектив — складно організована система міжособистісних сто-сунків, яка впливає на ефективність спільної діяльності Це група високого рівня розвитку, Ідо відкриває можливості для узгодження спільної й інди-відуальної діяльності, дає змогу своїм членам діяти відповідно до власних цілей і мотивів, у тому числі й за межами спільності.
Формування колективу — тривалий процес колективоутворення — переходу до міжособистісних стосунків, опосередкованих суспільне схва-люваними цінностями. Він супроводжується підвищенням згуртованості групи, появою колективістських групових норм, таких явищ, як колек-тивістська Ідентифікація та колективістське самовизначення. Проте цей процес може відбуватися лише на ґрунті колективоутворювальної діяльності, тобто такої, що її здійснення потребує руху мотивів її учасни-ків у напрямку до їх об'єднання, взаємопроникнення членів групи в моти-ваційну сферу один одного, обміну їх смислами Звичайно, при цьому важливе значення мають індивідуально-психологічні особливості учасників діяльності, що можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесові, наприклад, ненормативні властивості характеру
Високий рівень розвитку спільності не означає, що його може бути досягнуто раз і назавжди. Соціально-психологічні явища мінливі, тому зі зміною завдань, які стоять перед групою, умов діяльності, оновленням складу, появою нового лідера, відсутністю зусиль, спрямованих на підтрим-ку і розвиток групи тощо вона може регресувати, перейти до нижчого рівня функціонування, а то й узагалі розпастись.
Хоча колектив швидше уявна, ніж реальна спільність, він дає змогу моделювати міжособистісні стосунки, варті того, щоб бути ідеалом міжлюдських взаємин.
