групах інших типів, але в їх діяльності відсутні всі мотивації, крім задоволення від спілкування. У дружніх групах може бути щось спільне, наприклад, інтереси, пов'язані з політикою, національністю, віком або хоббі. Крім того, дружні групи можуть утворюватися й на основі неподібності, як це відбувається з дискусійними групами.
На доповнення до поданих підходів, групи можна класифі-кувати за рівнем формалізованості, глибиною емоційного залучення, основною метою, величиною, складністю, рівнем добровільності.
Знання кожної з цих особливостей допомагає керівникові аналізувати ситуацію та керувати нею. Наведені підходи та характери-стики дають ключі для планування процесу управління групою. Однак ці групування не є незаперечними. Вони частково перекриваються та переплітаються, але, поряд з тим, допомагають розпізнати особливості функціонуючих груп. Кожний тип груп має свої переваги та недоліки. Однак незалежно від типу групи не варто сподіватися на ефективне управління нею без розуміння мети створення та акцентів діяльності.
Причини виникнення груп розподіляються так:
1. Економічні причини. У ряді випадків люди вважають, що зможуть отримати вищий економічний результат, більшу вигоду, об'єднавшись у групу.
2. Фізичні (природні) причини. В організаціях, як правило, гру-пи формуються за родом занять, спорідненістю та специфікою робіт.
3. Соціально-психологічні причини. До цієї категорії нале-жать:*
потреба в безпеці (група може захистити своїх членів від тиску адміністрації, вимагати змін у плануванні робочих місць, поліпшенні умов праці тощо);*
потреба в належності до певної групи людей (блокування або нездійснення адміністрацією цих потреб призводить до захисної реакції:
працівник звільняється, стає агресивним відносно адміністрації тощо);*
потреба в повазі та самовираженні (приналежність до елітної групи може підвищувати престиж працівника, створює можливість ре-алізувати свої здібності з максимальною віддачею).
Для групи, яка функціонує нормально, характерною є здатність вивчати все, що відбувається в групі та поза нею з метою постійного самовдосконалення. Діяльність групи залежить від якості та обсягів взаємовпливу, стосунків між членами групи. Група - це єдине ціле, єдиний організм, від структури якого залежить поведінка його членів. Кожна група має свою динаміку. На діяльність групи впливають такі чинники:*
мотивація членів групи (стосунки в групі, очікування членів групи, соціально-психологічний клімат);*
структура влади в групі (питання влади та авторитету членів групи та підгруп);*
труднощі в комунікаціях;*
рівень приналежності;*
достатня чіткість у формуванні мети;*
чіткість відповідальності за результати та свобода діяль-ності як умова успішної діяльності групи.
2. Управління групами
Формальні групи - це такі утворення в межах ор-ганізації, які створюються за рішенням керівництва для вико-нання певних виробничих або управлінських функцій. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формальна організація починає своє існування тоді, коли з'являється узгоджена і загальновизнана процедура '''узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групи через виробничу необхідність, коли здійснює розподіл праці по гори-зонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління). В організаціях існує три типи формальних груп:
1. Групи керівників (командні групи).
2. Виробничі (робочі) групи.
3. Комітети.
Командна група керівника складається з керівника та його безпосередніх підлеглих, які, в свою чергу, також можуть бути керівниками (президент компанії та віце-президенти).
Виробничі (робочі) групи складаються з осіб, які разом пра-цюють над одним завданням (виробнича бригада).
Комітети - це особливі види груп, яким надані повноваження для виконання певного завдання або комплексу завдань (ради, комісії, цільові групи тощо). Комітети в організаціях зустрічаються повсюдно і створюються найчастіше для вирішення конфліктних ситуацій, гене-рації ідей, рекомендації певного плану дій тощо. Біхевіористи реко-мендують створювати відносно невеликі комітети, оскільки їх розміри впливають на якість групового рішення і можливості спілкування його членів. Комітети можуть мати лінійні та штабні повноваження. В управлінській практиці зустрічаються спеціальні та постійні комітети.
Спеціальний комітет - це тимчасова група, сформована для досягнення певної мети чи виявлення певної проблеми.
Постійний комітет - перманентно діюча група всередині ор-ганізації, яка має конкретну мету (наприклад, рада директорів).
Більшість теоретиків і практиків менеджменту рекомендують використовувати комітети у випадках, коли група здатна виконати ро-боту ліпше, ніж одна особа, або коли організація, передаючи всю вла-ду в руки однієї людини, піддає себе значному ризику. Наведемо кілька прикладів ефективного використання комітетів:
1. Проблема вимагає великого досвіду в певній галузі (наприклад, консультативна допомога директорові в умовах диверсифікації вироб-ництва).
2. Передбачуване рішення може бути непопулярним, а використання комітету як органу групового прийняття рішення може послабити не-вдоволення персоналу.
3. Необхідність координування роботи різних підрозділів.
4. Недоцільність і небажаність зосередження влади в одних руках.
5. Колективне прийняття рішення може піднести дух організації, і комітет здатний залучити підлеглих до процесу прийняття рішення.
Критичні зауваження стосовно діяльності комітетів пов'язані, як правило, з помилками, яких припускаються керівники організацій при створенні та забезпеченні функціонування груп. Теоретики та практи-ки менеджменту найчастіше згадують такі типові помилки стосовно комітетів:*
відсутність чіткого описання прав та обов'язків комітету;*
неоптимальна чисельність комітету;*
сповільнене прийняття та виконання рішення тощо.
Ефективне управління формальними групами в ор-ганізації має вирішальне значення, однак в переважній більшості ситуацій стереотипи поведінки та стосунків членів організації відходять від формального плану. Дійсна модель може відрізнятися від формального плану за двома причинами:*
формальний план може бути неповним (він може взагалі не вклю-чати модель поведінки у тому вигляді, якою вона є в дійсності);*
деякі компоненти дійсної моделі поведінки можуть суперечити планові.
Часто під неформальною організацією розуміють повну мо-дель реальної поведінки - дійсний образ діяльності членів організації -наскільки ця реальна поведінка не збігається з формальним планом.
Розглянемо детальніше причини відмінностей дійсної та формальної моделей організації:
1. Неповнота формальної організації. Формальне планування поведінки персоналу в різних організаціях суттєво відрізняється за рівнем повноти. У