Управлінська практика свідчить, що в будь-якому випадку з неформальною групою необхідно рахуватися, а позитивні тенденції (високий дух колективізму, прагнення до успіху) вміло використо-вувати на користь організації.

Найбільш відомі рекомендації щодо успішного управління неформальними групами зводяться до таких пунктів:

1. Визнати існування неформальної організації і усвідомити, що її знищення призведе до негативних наслідків.

2. Знати думку членів і лідерів неформальних груп.

3. Перед будь-якими діями спробувати спрогнозувати можливу негативну реакцію неформальної групи.

4. Надати можливість лідерам або членам групи брати участь у виробленні та реалізації рішень з метою послаблення опору змінам.

5. Оперативно доводити до відома персоналу об'єктивну інформацію про стан справ в організації з метою попередження розповсюдженню чуток.

3. Групи, що виникають і функціонують в організаціях, проходять приблизнно одні й ті ж стадії групового процесу.

Ефективність діяльності будь-якої групи залежить від стадії її розвитку. На початкових стадіях розвитку, коли в групі немає єдності, спостерігаються часті помилки в роботі. Далі група починає зосереджувати увагу на взаємодопомозі та підтримці у досягненні ме-ти. Врешті група може повністю виявити майстерність і здібності своїх членів. Наведені тези підтверджують думку про те, що менеджери по-винні добре знати, на якій стадії знаходиться конкретна група, з метою вироблення ефективних засобів впливу на її членів. Так, Бернард Басе визначив чотириступінчастий процес розвитку групи:

1. Взаємне визнання: члени групи відчувають недовіру та відчуження; відбувається активний пошук місії та основних завдань групи.

2. Прийняття остаточного рішення: відкрите спілкування стає нормою поведінки, докладаються зусилля для вирішення проблем і вироблення рішення, працівники підтримують думки один одного.

3. Мотивація: група досягає зрілості і проблеми всіх її членів відомі, учасники групи розуміють, що ліпше взаємодіяти, ніж конфліктувати, робиться наголос на солідарності групи.

4. Контроль: група, яка досягла цієї стадії, прекрасно ор-ганізувалася, її члени роблять внесок у виконання поставлених завдань в міру своїх здібностей (рис. 3). |

1. Взаємне визнання | 2. Прийнят-тя рішення | 3. Мотива-ція | 4. Контроль

Стосунки між членами групи | Недовіра

Відчуження | Відкрите спілкування

Збагачення знань про чле-нів групи | Згуртова-ність

Взаємодія |

Використання внутрігрупових санкцій

Зрозумілий статус

Виконання завдань | Пошук місії та мети | Визначення завдань і ро-лей | Взаємодо-помога | Повне викори-стання можли-востей і вмінь кожного члена групи, вирішен-ня завдань

Рівень зрілості:

низький високий

Інші автори підходять до періодизації розвитку груп більш де-талізовано і виділяють такі стадії їх розвитку :

1. Формування нової групи (індивіди шукають і визначають свої ролі). Першою стадією у формуванні групи є утворення єдиного цілого з практично чужих один одному людей - це, наприклад, нова група в трудовому колективі або академічна студентська група. Люди поводяться обережно, ніяково. Кожний прагне знайти собі роль, яка б забезпечила збереження його індивідуальності, і одночасно підходила б для єдиного цілого. Люди прагнуть діяти, не дратуючи інших, і такої ж поведінки чекають від інших членів групи. Якщо необхідно викона-ти певну роботу, то її роблять насамперед на основі індивідуального виконання (1+1+ 1= 3). У цьому випадку звичайним фактором, що об'єднує членів групи, є задана робота, а виконання здійснюється "як у всіх".

2. Набуття навиків. Наступною стадією розвитку груп можна вважати вияснення форм та методів діяльності. До цієї стадії, як пра-вило, переходять тоді, коли група працює над більш широкими зав-даннями, виконання яких передбачає внесок усіх членів групи. У цьо-му випадку залежно від завдання з'являються конкретні проблеми: пе-репонами можуть бути розподіл праці, зовнішні умови, техніка. Рішення приймаються переважно на основі голосування, а кінцевий результат визначається усередненою думкою.

3. Зміцнення. На третій стадії розвитку групи можна говорити про її зміцнення. Тут люди виступають як сформована група. Члени групи вже мають певні враження про інших працівників і про методи Їх роботи. Ролі окремих осіб у цьому випадку часто пов'язані з кон-кретним завданням, кожний знає свою роль і прагне здійснити її. Активні і пасивні члени чітко розмежовуються. На цій стадії, як правило, відпрацьовані власні способи роботи, від яких нелегко відмовитися. Атмосфера діяльності у більшості випадків досить розкута, оскільки всі знають один одного, однак існує жорстка система норм. У багать-ох випадках на стадії зміцнення групи її члени прагнуть захистити себе - виробляють захисні механізми. Ними можуть бути:*

відступ: мовчання і відхід від діяльності групи, відсутність захоп-леності, заглиблення в інші турботи;*

критичний настрій, посилання на власні переваги;*

жорсткий формалізм: формальна ввічливість, встановлення норм;*

перетворення справи на жарт;*

розмови, що відводять від теми: розповіді про власні переживання, бесіди тощо.

4. Розподіл на клани. На цій стадії, як правило, критикани зна-ходять один одного, інші члени групи теж знаходять підтримку одно-думців. Як правило, бажання членів групи співпрацювати різко падає. Між кланами виникає конкуренція та боротьба за владу. Розподілові на клани можна перешкодити, а вплив кланів можна послабити, обго-ворюючи проблеми та шукаючи причини їх виникнення.

5. Внутрішня гармонія. П'яту стадію розвитку групи можна назвати "щаслива сім я". Для цієї стадії характерний постійний пошук згоди будь-яким чином. Члени групи визнають значущість кожного члена групи з точки зору єдиного цілого. Атмосфера в групі досить тепла, дружна та безпечна, і члени групи пишаються приналежністю до неї. На цій стадії не потрібно багато говорити про ролі, оскільки робота задовольняє групу. З іншого боку, стабільність групи настільки зростає, що зовнішній світ (наприклад, інші групи) не беруться до ува-ги і "розмовляють іншими мовами". На цій стадії проблемою може стати самозадоволення, а стабільність ускладнює роботу нових