Таким чином, можна стверджувати, що на сучасному ринку праці України існує помітний гендерний дисбаланс, котре виявляється у нерівному представництві жінок на керівних посадах, у їх концентрації в найменш престижних галузях економіки й сферах діяльності, нарешті в значно нижчій, ніж у чоловіків, оплата праці в усіх без винятку галузях, навіть таких, що традиційно вважаються “жіночими” і де жінки складають переважну частку працюючих.  

. Проблема законодавчого забезпечення гендерної рівності  

Задекларованої, легітимної дискримінації жінок в Україні не існує. Конституція країни затверджує демократичні основи розвитку держави, свободи особистості, загальні політико-правові засади гендерної рівності. У цьому значенні наша Конституція (зокрема, ст. 24) цілком відповідає світовим стандартам, визначеним у багатьох міжнародних документах, таких, наприклад, як “Діяльність Ради Європи щодо забезпечення рівності жінок та чоловіків відповідно до стратегічних цілей Пекінської та Віденської програм дій” (травень 1996 р.). Проте на порядку денному залишається необхідність приведення всієї системи законодавства у відповідність до конституційних принципів гендерної рівності. Для подолання тих порушень гендерної демократії, що спостерігаються у реальному житті необхідно, як вважають дослідницькі центри, ввести цю відносно нову парадигму у процес законотворення, а саме:

- провести інвентаризацію чинних законів і підзаконних актів на підставі гендерних експертиз;

- виробити специфічні анти-дискримінаційні принципи та правові норми, а також враховувати гендерний фактор при розгляданні кожного законопроекту;

- створити кваліфікований громадський орган для проведення “гендерної експертизи” як існуючих законів, так і нових законопроектів. 

Проблема гендерної рівності в українському суспільстві полягає у тому, що суспільство не усвідомлює  її наявності. А відтак і не прагне створити цивілізовану сучасну політико-правову систему забезпечення рівності жінок і чоловіків. Більш того, на всіх сходинках соціальної ієрархії помічається певне роздратування, коли мова заходить про  гендерний фактор. Дослідники не сумніваються: українське суспільство, як і інші суспільства,  не обмине цієї проблеми,  Адже тут маємо справу з так званими “глибинними цивілізаційними зрушеннями”. Ці зміни необхідно враховувати, передбачати, включати у стратегію розвитку країни. До речі, усі стратегії розвитку ХХІ століття неодмінно долучають гендерну рівновагу, гендерну демократію до списку факторів сталого суспільства. У “Цілях тисячоліття” ООН  гендерний фактор посідає чільне місце. Законодавче закріплення і практичне забезпечення гендерної рівності жінок і чоловіків є  безсумнівним показником розвиненого громадянського суспільства.  

Нарешті Україна зробила перший крок до цивілізованого  інституційного вирішення питання гендерної рівності: на розгляд Верховної Ради представлено законопроект “Про забезпечення рівності прав жінок та  чоловіків”. Це -  “перша ластівка” усвідомлення проблеми та її законодавчого вираження.  Проект подано паном Романом Зваричем, народним депутатом України (Див. Додаток 1) 

4. Жіночі організації України 

Нерівне представництво жінок на керівних посадах, у сферах прийняття рішень, на верхніх сходинках соціальної ієрархії, на ключових позиціях розподілу влади і власності і натомість їх концентрація у  найменш престижних галузях суспільно-економічної діяльності є визнаним фактом сьогоденної України.   

Між тим, узагальнений соціологічний “портрет” української жінки свідчить, що вона є ініціативною, розсудливою, відповідальною, здатною приймати рішення і цілком варта брати участь на рівних з чоловіками в усіх суспільних процесах. Це підтверджує і широкий рух громадських жіночих організацій. 

Сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих організацій, 34 з них мають статус міжнародних і всеукраїнських. Вони намагаються впливати на вдосконалення законодавства щодо поліпшення становища жінок та механізмів його застосування, намагаються знайти визнання як нова громадсько-політична сила, як суб’єкт соціального і політичного творення.  

Жіночі організації можна поділити на чотири основних групи:

1. Традиційно жіночі організації;

2. Соціально-орієнтовані організації – найбільша за кількістю група;

3. Організації ділових жінок;

4. Феміністичні організації, до яких належать також центри гендерних досліджень.  

Важливим компонентом процесів глобалізації у різних сферах суспільного життя і входження жіночих організацій до міжнародних структур. З проголошення незалежності України розпочався процес поновлення контактів з Міжнародною Радою Жінок (МРЖ). Жіночі організації України
мають членство в Міжнародній Організації Сприяння Жінкам у Вищій Освіті
(Advancing Women in Higher Education), Міжнародному Альянсі жіночих
організацій країн ННД, та КАРАТ коаліції - мережі жіночих неурядових
організацій з 10 країн Центральної та Східної Європи. Жіночі організації
України співпрацюють з організацією "Women, Law and Development intl."
(США), з Американською Національною Асоціацією жінок в освіті (NAWE) та
багатьма іншими. 

Діяльність жіночих організацій допомагає українському суспільству “включити у порядок денний” проблему забезпечення гендерної  демократії в Україні. 

5. Висновки:

Держава Україна проголошує рівність прав чоловіків і жінок. Конституція гарантує цю рівність. Певні закони, що розробляються, забезпечуватимуть розвиток гендерної демократії. Як країна-учасниця ООН, Україна зобов’язалась до 2015 року виконати проголошені ООН “Цілі тисячоліття”, третій пункт яких присвячено рівності прав жінок і чоловіків. Створено спеціальну державну програму забезпечення цієї рівності. У деяких галузях, що стосуються комерційного права, таких як юридична освіта, діяльність господарських судів, гендерний баланс є повністю збереженим. За кількісними показниками, жінки на рівних з чоловіками беруть участь у суспільно-економічних процесах. 

Водночас безсумнівним виглядає порушення гендерної рівноправності стосовно якості цієї участі. Жінки практично відсутні на рівні прийняття рішень. Складаючи більше половини підприємців, вони займають ніші дрібного маргінального бізнесу. Жінкам значно складніше влаштуватися на роботу, вони отримують меншу платню, порівняно з чоловіками. Жінки у соціальній ієрархії займають нижчі й середні  позиції. 

Проблема полягає у подоланні стереотипів традиційно патріархального суспільства і  знаходиться переважно у сфері соціальної психології. Її вирішення – це завдання не лише держави, але й  суспільства, якщо воно дійсно прагне стати громадянським. Необхідна просвіта як жінок, так і чоловіків щодо