сиро-вини, матеріалів, напівфабрикатів (у розрахунку на один виріб) додається сума, що відповідає власному внеску підприємства у формування вартості виробу.
Метод граничних (маржинальних) витрат дуже поширений у ринковій економіці. У методиці граничних витрат ураховуються лише витрати, які безпосередньо стосуються виробництва. Це дає змогу досягти певного збільшення обсягу продажу за рахунок зни-ження ціни порівняно з методом обліку повних витрат. До змін-них витрат на одиницю продукції додається сума (відсоток), що гарантує певну норму прибутку. Використання цього методу за-безпечує широкі можливості ціноутворення, але в умовах Украї-ни стримується існуючою системою бухгалтерського обліку.
Метод беззбитковості і одержання цільового прибутку ба-зується на тому, що до сумарних витрат на одиницю продукції додається бажаний розмір прибутку. За допомогою цього методу можна з'ясувати такі питання:*
якою має бути ціна, щоб при заданому обсязі виробництва одержати цільовий прибуток;
якщо на ринку склалась відповідна ціна (ціна, яку задаєринок), то яким має бути обсяг виробництва, щоб одержати цільовий прибуток;
якщо у підприємства виник дефіцит ресурсів (сировиниматеріалів, обладнання) і воно змушене зменшити обсяг виробництва, то якою має бути ціна, щоб забезпечити цільо-ий прибуток.
Цей метод застосовують підприємства, що випускають широ-кий асортимент товарів в умовах стабільного економічного стано-вища (коли відсутні інфляційні процеси).
Крім вартості виробництва ціни на товари включають також витрати обігу, які істотно залежать від вартості транспортування продукції до споживача.
рахуванням умов конкуренції; за узаконеними типовими умовами.
На практиці компанії встановлюють не окремі ціни на товар, а конструюють систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів з урахуванням попиту на різних територіально віддалених один від одного ринках і на різних сегментах цих ринків.
Методика встановлення цін на товари згідно з попи-том проста. Основним тут є спроможність підприємця надати своїм товарам такої якості, яка забезпечила б споживачам суттє-ву вигоду: наприклад, зменшення ризику при купівлі чи викори-станні товару, підвищення продуктивності устаткування та якості виготовленої за його допомогою продукції. Однак реалізація тако-го принципу на практиці ускладнюється вибором показників ди-ференціації товарів і ринків.
Показники диференціації товарів — це критерії і кількісні по-казники, за якими споживачі оцінюють якість товару з погляду власної вигоди. А показники диференціації ринків — це ознаки, які дають змогу об'єднати споживачів в однорідні групи, що оці-нюють якість товару за одними критеріями.
Цінність товару визначається на основі експертних оцінок по-купців. Прикладом може бути так званий параметричний метод. Суть його полягає в оцінюванні та порівнянні якісних параметрів аналогічного (базового) виробу, який продається на ринку, і влас-ного виробу підприємства.
Методика встановлення цін з урахуванням умов конку-ренції полягає у порівнянні цін на товари підприємства з цінами на товари, які пропонують конкуренти. Розглянемо різновиди цієї методики [
Рівень поточних цін. Ціни визначають з огляду на встановлений на ринку рівень, оскільки його не диктують одна чичілька фірм, а формується він внаслідок спільних дій великої кількості добре поінформованих покупців і продавців. У разі сильної конкуренції на ринку однорідних товарів (наприклад, сировини) основним завданням підприємства є контроль за власними витратами на виробництво і реалізацію продукції, щоб за рахунок їх зниження досягти бажаного прибутку.
"Рух за лідером". Як випливає з назви, ідеться про орієнтацію на ціни провідних компаній, тобто таких, які займають
домінуюче становище на ринку тієї чи іншої продукції. Такий підхід до встановлення ціни, як правило, використовують на олігопольних ринках.
Ціноутворення з урахуванням реакції конкурентів. Для товаровиробника підвищення рівня конкуренції небажане, а тому запропонована ціна має бути непривабливою для конкурентів на цьому ринку.
Тендерне ціноутворення (метод "запечатаного конверта" або "закритих торгів"). Цей метод використовують в умовахпосиленої конкурентної боротьби підприємств за контракти. Тендер — це ціна, запропонована підприємством за виконання яко-гось замовлення. Що вища ціна, то менша можливість отримати
замовлення. За низької ціни збільшується можливість вигратиендер, але й зростає ризик одержати надто малий прибуток.
У багатьох випадках ринкове ціноутворення має обмеження, тобто існують узаконені типові умови, згідно з якими розра-ховують ціни. Це біржове ціноутворення та державне регулюван-ня.
Біржове ціноутворення (котирування цін) — це виявлення і фіксування цін угод купівлі-продажу на товарних біржах. Воно може здійснюватись як за результатами біржового дня (кінцеве котирування), так і у процесі торгів (проміжне котирування) [5, с. 169].
Ціноутворення згідно з узаконеними типовими умовами — це встановлення цін відповідно до державних норм і правил розра-хунків та контролю.
система державного регулювання цін тією чи іншою мірою притаманна всім країнам світу. Основна мета цінового регулюван-ня — захищати споживачів і підтримувати нормальні умови кон-куренції.
Залежно від форм безпосереднього впливу держави розрізня-ють такі форми державного регулювання: прямі ("заморожуван-ня", блокування) — збереження існуючого рівня цін або заборона підвищувати їх певний час, встановлення урядом фіксованих цін або їх мінімального чи максимального рівня тощо; непрямі — встановлення загальних принципів формування цін; заборона різних домовленостей між товаровиробниками щодо спільного формування цінової політики; вплив на рівень цін через моно-полію держави і державні підприємства; створення відповідної системи оподаткування; встановлення антидемпінгового мита на імпортні товари; ратифікування цін, тобто обов'язкове інформу-вання відповідних державних органів про наміри виробника під-вищити ціни; встановлення фіксованих норм прибутку чи рента-бельності продукції тощо.
До методів непрямого ціноутворення належать маркетингові політики знижок, торговельного кредитування та кондицій. Усі вони мають на меті заохотити споживача до придбання продукції підприємства.
Одним з найбільш конкретних методів непрямого ціноутворен-ня є маркетингова політика знижок.
У практиці маркетингу використовують такі види знижок:
кількісні, у тому числі не кумулятивні (на кожну окрему орговельну угоду з покупцем) і кумулятивні (на всі покуп-ки, здійснені протягом