працювати в окремому сегменті (чи кількох) ринку обов'язково пов'язане з ризиком. Тому спочатку доцільно розрахувати можливий вплив факторів ризику.
Для кількісного оцінювання ризику не завжди придатні тра-диційні підходи, коли відомі ймовірності виникнення несприятли-вих подій та можливі результати, адже отримати таку інформацію важко. У цьому разі краще застосовувати підходи, за допомогою яких можна кількісно оцінити ризик в умовах неповної, неточноїта суперечливої інформації, незважаючи на те що вони істотно ус-кладнюють процес сегментування.
Розглянемо один з підходів кількісного оцінювання ризику сег-ментування ринку, який передбачає два етапи:
I. Якісне оцінювання:
визначення часткових ризиків (ризики окремих етапів ці-льового маркетингу) і факторів, які їх зумовлюють;
формування часткових ризиків у вигляді структури, якаоб'єднує фактори ризику та можливі наслідки впливу різ-них комбінацій факторів;
побудова дерева рішень з метою аналізу ситуацій, які мо-жуть виникнути при різних комбінаціях факторів і пов'яза-ного з ними ризику.
II. Кількісне оцінювання, тобто оцінювання ступеня впливу на
результат сегментування кожного із факторів ризику і можливих
комбінацій факторів.
Зауважимо, що і сутність ризику, і можливі наслідки й факто-ри ризику (передумови, які підвищують імовірність виникнення несприятливих подій) визначаються для кожного етапу процесу цільового маркетингу. Так, на етапі оцінювання можливостей підприємства сутність ризику полягає в неадекватному оціню-ванні можливостей виробництва і збуту; імовірні наслідки сто-суються утруднень або неможливості виготовити заплановану номенклатуру виробів у визначеній на певному етапі кількості і відповідної якості у встановлені терміни, а також утруднень, пов'язаних з доведенням товарів до цільових споживачів; факто-рами ризику є необ'єктивність аналізу, недооцінювання чи пере-оцінювання можливостей підприємства, низька кваліфікація екс-пертів, помилки в оцінюванні системи розподілу і руху товарів.
ПРОЦЕС ТОВАРОПОСТАЧАННЯ НА ПРОМИСЛОВОМУ РИНКУ І ЙОГО УЧАСНИКИ
Основні потоки товарів надходять від підприємств добувної галузі промисловості через підприємства обробної галузі до спо-живачів. Значно менша частина товарів рухається у зворотному напрямі (наприклад, капітальне устаткування, допоміжні матері-али), тобто від підприємств обробної галузі до підприємств добув-ної. Проте між окремими підприємствами цих галузей відбуваєть-ся постійний обмін напівфабрикатами, готовими матеріалами, агрегатами тощо.
Основними постачальниками ТВП є промислові та гірничовидобувні підприємства, а основними споживачами — промислові підприємства (транспортні, будівельні, торговельні та фінансові), державні установи і некомерційні організації.
Промислові підприємства купують різні товари для виробниц-тва товарної продукції і перепродажу її іншим споживачам. Тор-говельні посередники (підприємства оптової торгівлі) закупову-ють великі партії промислових товарів з метою оптової реалізації, а також складські приміщення, транспортні засоби, використову-ють страхові послуги тощо. Підприємства роздрібної торгівлі по-требують складських приміщень, устаткувань, засобів реклами тощо. Державні установи і організації купують значну кількість товарів (у тому числі послуг) для забезпечення діяльності дер-жавних сфер економіки — військової, транспортної, зв'язку тощо, а також для формування матеріально-технічної бази міністерств і відомств, урядових та муніципальних установ.
На відміну від командно-адміністративної системи, коли мате-ріально-технічне постачання здійснювалося централізовано через Держплан та Держпостач (керівники не мали змоги самостійно приймати рішення), у теперішніх умовах господарювання від ме-неджерів підприємств вимагається прийняття обгрунтованих самостінних рішень щодо постачання, у тому числі визначення розмі-ру партії закупки, її вартості, якості матеріалів чи сировини тощо. А це, у свою чергу, потребує створення відповідних відділів по-стачання. Кількість працюючих у відділі закупівель залежить від розміру підприємства, його номенклатури, а також від різноманіт-ності та обсягів промислових товарів, які воно закуповує.
Відділ постачання функціонує на основі інформації, отриманої від відділу розробки нових товарів. До найважливіших функцій цього підрозділу входять:
аналіз специфікацій і визначення на його основі критеріїв
відбору постачальників;
проведення рейтингу постачальників;
прийняття рішення про вибір постачальника, розсилання
заявок;
відвідування підприємств-постачальників з метою перевірки
їх відповідності вимогам, які висуває підприємство;
проведення переговорів з постачальниками;
перевірка якості товарів, одержаних від постачальників;
оцінювання ефективності роботи з постачальниками;
оперативна робота з організації процесу постачання.
Розрізняють такі організаційні структури закупівельного від-ділу (відділу постачання): централізовану, децентралізовану та змішану.
Застосування централізованої структури полегшує стандарти-зацію товарів, що закуповуються, сприяє оперативнішому оформ-ленню замовлення, підвищенню якості замовлень і прискоренню доставки (наприклад, поєднанням функцій кількох відділів), по-легшує контроль процесу постачання тощо.
Використання децентралізованої структури передбачає відпо-відальність керівництва відділу постачання за забезпечення при-бутковості та обгрунтування витрат, дає можливість чітко контро-лювати обсяги та якість товарів, здійснювати унікальні закупки в ринкових умовах, що швидко змінюються, тощо.
Організація постачання товарів для забезпечення ефективного функціонування промислових підприємств у ринкових умовах має виняткове значення. Від цього залежить формування виробничих витрат, оскільки витрати на обладнання, сировину, матеріали тощо становлять значну частину витрат Тому чітка організація закупівель є основним резервом зниження витрат ви-
робництва, що, у свою чергу, є передумовою забезпечення стійких конкурентних позицій.
Наприклад, закупівля матеріалів є складною організаційною проблемою, яка потребує спеціальних підходів до вирішення. Існує кілька підходів щодо управління закупівлею, зокрема тра-диційний і "точно у визначений час".
Традиційний підхід полягає в утриманні складського господар-ства і створенні певного обсягу матеріальних запасів. Застосову-ють цей підхід тоді, коли можливості виробництва і його потреби неадекватні, існують проблеми з транспортуванням і ризик не-ритмічної роботи з постачальниками, наявний значний дефіцит окремих позицій сировини і матеріально-технічних ресурсів (при-родний і штучний дефіцит), залежність від суміжників, які одер-жують сировину і матеріали з інших країн.
Проте в умовах динамічного ринкового середовища запаси підприємства не завжди вирішують його проблеми (виробничі, постачання, збутові, комерційні тощо), а часто навіть зумовлюють значні збитки (підвищується вартість матеріалів на суму витрат їх зберігання, погіршується їх якість, зменшуються обігові кошти).
Підхід "точно у визначений час" ("з коліс") потребує суво-рого контролю. Його доцільно використовувати в разі близького розташування виробника та споживача, стабільності планів вироб-ництва (споживачі передають товаровиробникам свої шестимісячні плани виробництва, а