Здійснення комунікативних зв'язків. У цьому контекс-ті конкретним функціональним обов'язком менеджера є передавання службової інформації про стан справ на ви-робництві від верхніх рівнів до нижніх і навпаки. Якщо вся інформація проходить тільки через менеджера, пове-дінка підлеглих може відхилятися від приписів норматив-ної моделі. Монополізація інформації призводить до вик-лючення її нормативних каналів і отримання спотворе-них або неповних відомостей підлеглими через неформальні канали. У колективі можуть поширюватися чутки, які погіршують психологічний клімат і підривають основу спіл-кування менеджерів і підлеглих.

Важелі психологічного впливу при виконанні менедже-ром посадових обов'язків треба використовувати комплекс-но, в діалектичній єдності процесів єдино начальства і са-моорганізації працівників.

Базовими поняттями психології є поняття «людина», «особистість», «індивід», «індивідуальність». У повсяк-денному житті їх застосовують як синоніми. У психології ними позначають різні феномени.

Поняттям «людина» позначають суб'єкта діяльності, наділеного осмисленою поведінкою; конкретну людину як представника певної соціальної групи — поняттям «інди-від» . За потреби охарактеризувати неповторність суттє-вих ознак індивіда застосовують поняття «індивідуаль-ність», яке трактують як сукупність особливостей, зумов-лених обставинами життя й діяльності, що відрізняють одну людину від іншої.

Поняття «особистість» стосується конкретної люди-ни, представника певної соціальної групи, наділеної індивідуальними особливостями, які розвинулися на основі задатків.

Особистість наділена такими психологічними рисами:—

стійкість вияву якостей, що дає змогу передбачити поведінку працівника у певних виробничих і побутових ситуаціях;—

цілісність, що означає тісну взаємопов'язаність її рис;—

вияв особистості відбувається в багатогранній діяль-ності, спрямованій на всебічне пізнання, перетворення себе, навколишнього світу.

Особистість є явищем соціальним, своєрідним продук-том спілкування та взаємодії людей. Адже людина формує власне світосприйняття у спілкуванні з іншими, викону-ючи при цьому певні соціальні ролі. Щоб пізнати людину як особистість, необхідно знати її соціальне середовище, загальну картину взаємовідносин із реальним світом. Вона формується в різних соціальних групах: у сім'ї, серед колег по роботі, у колі друзів, під впливом родичів то-що. У кожної людини є 5—6 таких груп (психологи на-зивають їх еталонними), що найбільше впливають на її поведінку.

Отже, «особистість» — конкретна людина, носій сві-домості і самосвідомості, певних соціального статусу й ро-лей. Пізнати її можна лише через розкриття цих ролей.

Соціальний статус особистості — позиція особистості в соціаль-ній системі, пов'язана з її належністю до певної соціальної групи, спільноти, а також сукупність соціальних ролей та ступінь їх реалі-зації.

Охоплює він соціальні параметри становища особистос-ті в суспільстві: освіту, професію, кваліфікацію, посаду, матеріальне становище, партійну та професійну належ-ність, наявність влади, демографічні та етнічні характе-ристики (національність, релігійність, вік, сімейний стан, родинні зв'язки).

Соціальна роль особистості — певний стереотип, шаблон поведін-ки, якого очікують від людини у конкретній ситуації.

Рольова функція особистості передбачає використан-ня прав і виконання обов'язків. При цьому розрізняють два різновиди ролей: конвенціальні й міжособистісні.

Конвенціональні ролі є стандартизованими правами й обов'язками, наприклад батька, сина, працівника певної служби, менеджера і т. п. Однак не завжди «офіційне» становище автоматично гарантує фактичну відповідність певній ролі, посаді.

Міжособистісні ролі виявляються у процесі реалізації прав і обов'язків залежно від індивідуальних особли-востей, здібностей людини. Виконання міжособистісних ролей формує соціальний статус. При цьому одні особис-тості набувають популярності, авторитету й поваги, інші виявляються «відкинутими». Між цими полюсами пере-бувають «середнячки», які різною мірою тяжіють до од-ного з них. Певний соціальний статус закріплений за кож-ною людиною.

Особистість і її соціальний статус є тісно взаємопов'я-заними, часто взаємодоповнюючими феноменами. Адже завдяки своєму статусу особистість інтегрується в систе-му суспільних відносин, позиціонується на ній. Він забез-печує їй повагу, престиж, репутацію, можливість вплива-ти на інших. Усе це є передумовою формування особистої визначеності, формування «Я-концепції», яка органічно поєднує в собі дві складові — «Я» як діяча, і «Я» як об'єкта відносин. У першому випадку поняття «Я» визна-чає ставлення особистості до інших, у другому — оцінку себе, отриману через призму думок і оцінок інших. У со-ціальній психології це явище називають «дзеркальне Я».

На основі цього в особистості формується почуття влас-ної гідності, самоповаги. Ті, хто високо цінує себе, схиль-ні працювати з великим напруженням, вважають нижче своєї гідності працювати погано. Вони урівноважені, так-товні, спокійні й незалежні, постійно підвищують рівень загального розвитку, добросовісно виконують обов'язки. Люди з низьким рівнем власної гідності, як правило, не хочуть докладати зусиль для здобуття авторитету і діло-вого престижу. Часто вони наділені комплексом неповно-цінності. Комплекс неповноцінності й почуття власної гід-ності у структурі «Я-концепції» є полярними місцями. Між ними — проміжні позиції, які позначають різну са-мооцінку людей.

Люди з високим рівнем почуття власної гідності діють послідовно, легко долають внутрішні конфлікти, пригні-чують погані схильності, наділені високим самоконтролем.

Особистість характеризують такі системи якісних па-раметрів: спрямованість, можливості та стиль.

Спрямованість особистості. Вона визначає систему вза-ємовідносин особистості з навколишнім світом. Зумовлює спрямованість особистості система мотивації, яка охоп-лює різні види спонукань: потреби, установки, інтереси, Ідеали. Головними серед них є потреби — психологічні стани, які переживає людина у зв'язку з необхідністю в чомусь. Потреби пронизують усю систему мотивації лю-дини, допомагають виявити її спонукальні сили. Тради-ційно розрізняють матеріальні й духовні потреби, а та-кож соціальні потреби (суспільна діяльність, спілкуван-ня). Цей поділ дещо умовний. Насправді всі потреби людини мають соціальний характер. У процесі цілеспря-мованого управлінського впливу цілком можливо впли-вати на всю систему потреб особистості, а через них — на її інтереси, ідеали, установки. Однією з передумов реалі-зації потреб особистості є її готовність до конкретних дій, яку психологія позначає поняттям «установка».

Установка —- психологічний стан готовності до пев-них дій, спрямованих на задоволення потреби особистості як суб'єкта діяльності.