Організація – група людей, діяльності якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями, тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та інші. Організації класифікуються за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілий, величиною, юридичним статусом, формам підприємництвами, характером адаптації до змін.

Класифікація організацій. За способом і метою утворення організації поділяють на формальні і неформальні.

Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри, тощо. (Формальні організації називатимемо просто „організаціями”).

Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За кількістю цілей виділяють прості організації ( мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей), яких в економіці переважно більшість.

За величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок в банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.

За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою, управління автократизмом у контролі та комунікаційних, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо).

3. Етапи процесу стратегічного планування.

Під плануванням слід розуміти вид управлінської діяльності (трудових процесів),

який визначає перспективу і майбутній стан організації.

З допомогою планування створюється орієнтир майбутньої ді-яльності організації. Фахівці виділяють два види планування: стратегічне та оперативне (поточне). Останнє в американському менеджменті називають плануванням реалізації стратегії.

Стратегічне планування передбачає встановлення місії і цілей орга-нізації, аналіз середовища та стану організації, оцінку стратегічних аль-тернатив, вибір стратегії. Оперативне планування є одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії з метою забезпечення виконання місії організації.

Етап 1. Інформаційне забезпечення стратегічного планування полягає в підборі, класифікації та підготовці до використання інформації щодо розроблення стратегії, яка

надасть достатньо повну і об'єк-тивну характеристику факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, можливих стратегій, методичного забезпеченні.

Етап 2. Установлення місії та цілей організації. Місія — це чітко виражена причина існування організації (основний вид діяльності, якою буде займатись організація).

Етап 3. Вибір методів аналізу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. На цьому етапі доцільного використовують такі методи дослідження, як порівняння, експертних оцінок, системного аналізу, статистичного та соціологічного дослідження, сукупної думки збутовиків тощо.

Етап 4. Оцінка проводиться за допомогою дослідження факторів аналіз факторів зовнішнього середовища.

Етап 5. Оцінка і аналіз факторів внутрішнього середовища проводить-ся в напрямку вивчення стану внутрішніх змінних організації (працівники, цілі, технологія, завдання, структура, ресурси).

Етап 6. Виконання розрахунків, обґрунтувань, проектних розробок полягає в установленні найважливіших показників (економічних, соціа-льних, технологічних тощо), які найповніше характеризують очікувані стратегії, та виявленні тенденції їх зміни, підборі необхідних проектних заходів, що забезпечать формування стратегій.

Етап 7. Формування варіантів стратегій (стратегічних альтернатив) ґрунтується на розробці можливих для організації варіантів стратегічних планів або деяких складових одного стратегічного плану.

Етап 8. Вибір оптимальної стратегії. Найважливіший етап стратегічного планування полягає у виборі оптимальної стратегії, який доцільно здійсню-вати шляхом формування управлінського рішення на основі оцінки таких факторів: очікувана ефективність, рівень ризику, ринкова ситуація, вплив минулих стратегій, вплив власників, залежність від фактора часу, вплив_внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.

Етап 9. Оцінка стратегії. Полягає у встановленні її відповідності місиї; та цілям організації, а також у правильності підбору методів аналізу факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягнути організація. Але для використання її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує неохідність в оперативному (поточному) плануванні, яке здійснюється шляхом реалізації послідовних етапів.

1) Інформаційне забезпечення оперативного (поточного) планування: підбір фактичних даних, що характеризують стратегію організації

2) Оцінка та аналіз сильних і слабких боків організації

З) Вибір та формування планових параметрів (системи економічних, технологічних, соціальних та ін. показників)

4) Формування бюджету (бюджевання)

5) Вибір адміністративних важелів (тактики, політики, процедур, правил тощо)

6) Формування альтернативних варіантів оперативних планів

7) Вибір варіанта оперативного плану, що відповідає прийнятій стратегії

Економічний напрямок базується на застосуванні системи показників та формуванні бюджету. З метою конкретизації напрямку реалізації стра-тегії доцільно формувати систему показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегій. Показники слід встановлювати для кожного рівня управління

4. Організаційні структури управління: сутність і класифікація.

Наявність в організації найсучасніших техніки і технології, висококваліфікованого персоналу, вільних обігових коштів є необхідними, але не достатніми умовами забезпечення стійких конкурентноспроможних позицій на ринку. Без належного організування діяльності в організації виникатимуть проблеми неефективно використання ресурсного потенціалу та наявних можливостей.

Сутність та особливості функції організування.

Наступним кроком після визначення перспективних і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання та обов’язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організування – вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно – функціональні аспекти:

поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);

встановлення взаємовідносин повноважень вищих і