Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в межах країни та можуть бути агреговані в такі групи:

демографічні;

економічні;

політичні;

соціальні;

науково-технічні;

природні;

інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо)

Найбільш негативний вплив на поглиблення кризи справляють економічні фактори. У складі економічних факторів традиційно відокремлюють:

загальноекономічні, що визначають загальні умови функціонування підприємств;

ринкові фактори, що пов’язані з негативними для даного підприємства тенденціями розвитку окремих ринків, з якими взаємодіє підприємство в процесі своєї діяльності.

Внутрішні фактори, що обумовлюють появу кризових явищ також достатньо різноманітні. Первинним внутрішнім фактором, який є головною першопричиною розвитку кризи, вважається погане керівництво. Виокремлюють такі недоліки, які зумовлюють кризовий тип менеджменту: склад керівників, управлінських працівників, недостатні знання керівництва, незбалансована адміністративна команда, відсутність стратегічного підходу, слабка дисципліна тощо.

Залежно від функціонального спрямування менедменту, якість якого спричинила появу кризових явищ у діяльності підприємства, виділяють кризові фактори, обумовлені станом:

- загального менеджменту – невідповідність сучасним вимогам загальних принципів в управлінні підприємством, відсутність стратегічного підходу, незнання сучасних методів аналізу, планування, прийняття рішень;

- операційного (виробничого) менеджменту – неоптимальність виробничої програми, збитковість випуску окремих видів продукції, високий рівень постійних витрат тощо;

- фінансового менеджменту – неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів, неефективність формування власного та залученого позикового капіталу, високий ризик фінансового ризику тощо;

- маркетингу – неефективність товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, незадовільне вивчення та прогнозування ринку;

- інвестиційного менеджменту – неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів, незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей, збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства тощо.

У розумінні кризи велике значення мають не тільки причини, але й можливі наслідки кризи: імовірне оновлення організації, її руйнйвання, оздоровлення або виникнення нової кризи (див. Таб. 2.1)

Таблиця 2.1.

Можливі наслідки кризи

Оновлення організації | Руйнування організації

Послаблення кризи | Загострення кризи

Перетворення організації | Збереження організації

Якісні зміни | Кількісні зміни

Оздоровлення організації | Виникнення нової кризи

Різкі зміни | М’які зміни

Довгострокові зміни | Короткострокові зміни

Необоротні зміни | Оборотні зміни

4. Типологія кризових ситуацій.

Практика показує, що кризи неоднакові не тільки за своїми причинами та наслідками, але й за своєю суттю. Необхідність проведення типології кризових явищ пов’язана з диференціацією засобів та способів управління ними.

За масштабами проявлення існують загальні (системні) та локальні кризи.

Якщо кризові явища охоплюють всі життєдайні елементи (системи), то стан такої економічної системи визначається як системна криза.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи мають місце локальні кризи, серед яких у діяльності підприємства можна виділити:

криза збуту;

криза діяьності;

фінансова криза;

криза менеджменту;

криза організації;

криза платоспроможності.

За проблематикою можна виділити макро- та мікрокризиси.

За структурою відносин у соціально-економічній системі можна виділити економічні, соціальні, організаційні, психологічні, технологічні кризи. Ці кризи є грошовм відображенням економічних процесів.

Економічні кризи відображають гострі суперечності в еконоиіці країни, або еконмічног стану окремого підприємства, фірми. У групі економічних криз можна виділитит фінансові кризи. Ці кризи є грошовим відображенням економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні суперечностей або зіткненні інтересів різних соціальих груп чи утворень. Особливе місце в групі соціальних криз займає політична криза. Це – криза в політичній будові суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп тощо.

Організаційни кризи проявляються як кризи розподілу і інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, адміністративних одиниць, регіонів, філіалів або доірніх фірм.

Психологічні кризи – кризи психологічного стану людини, кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу або конкретної групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах потреби в ових технологіях. Це може бути криза технологічно несумісності виробів або криза відторгнення нових технологічних рішень.

За безпосередніми причинами виникнення кризи розподіляються на природні, суспільні, економічні.

Кризи також можуть бути передбаченими (закономірними) та несподіваними (випадковими).

Існують також кризи явні та латентні (приховані); глибокі та легкі, затяжні та короткострокові.

Таким чином, бачимо, що кризові ситуації в діяльності будь-якої соціальної економічної системи, у тому числі і підприємства, є об’єктивними явищами.

5. Етапи кризи

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового розбалансування та повної втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи. До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує свій продуктивний потенціал або вступає в крнфлікти з існуючою господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне старіння концептуальнх засад ведення бізнесу – матеріально-технічних, ринкових, соціальних.

Розв’язання накопичених суперечностей можливе лише на підгрунті кардинального перегляду усіх фундаментальних засад ведення бізнесу, координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності підприємства, що зумовить прехід системи до нового стану рівноваги, яка є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не може здійснюватися автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної галузі наукових знань – антикризового управління.

Анткризове управління – це спеціальне, постійно організоване управліня, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства.

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов’язаних з об’єктивним циклічним розвитком економіки та суб’єктивними факторами на мікро- та макрорівнях.

Основними процесами антикризового управління є:

передкризове управління;

управління в умовах кризи;

управління процесами виходу з кризи;

своєчасність управлінського впливу;

стабілізація стану;

нівеліювання відхилень.

Кожна криза складається з декількох фаз. Наведемо зовнішні ознаки кожної