Зіставляючи величину точки беззбитковості та оцінку обсягу продажів, в ідеалі отриману методами аналізу ринку, менеджер може розрахувати майбутню прибутковість проекту, орієнтовний рівень ризику.

Потрібно звернути увагу на загальну характеристику методів прогнозування, в яких використовується як накопичений у минулому досвід, так і поточні передбачення щодо майбутнього з метою його визначення. Результатом прогнозування є уявлення про майбутнє, яке можна використати як основу для планування. Вирізняють економічні прогнози, прогнози розвитку технології, прогнози розвитку технології, прогнози розвитку конкуренції, різноманітні ринкові прогнози на основі опитувань і досліджень, соціальне прогнозування.

Існують два типові методи кількісного прогнозування — аналіз часових рядків (екстраполяція) та казуальне (причинно-наслідкове моделювання. Аналіз часових рядків — це вияв зразків і тенденцій минулого та пролонгації в майбутнє. Використовується для оцінки попиту на товари й послуги, оцінки потреби в запасах, прогнозування структури збуту, яка характеризується сезонним коливанням тощо. Казуальне прогнозування уособлює намагання спрогнозувати те, що відбудеться в таких ситуаціях, дослідженням статистичної залежності між фактором, що розглядається, та іншими змінними. Метод експертних оцінок — формалізований варіант методу колективної думки, процедура, що дає змогу групі експертів доходити згоди. Кожен експерт заповнює опитувальні листи з приводу проблеми, що розглядається, потім отримує зведені відповіді інших експертів (переважно, анонімних), а потім іще раз розглядає свій прогноз.

Узагальнення світової та вітчизняної практики свідчить, що менеджмент у підприємництві повинен бути спрямований на комбінацію двох головних факторів, які визначають успіх фірми в конкурентно-ринковому середовищі: інноваційну діяльність, науково-технічні, економічні та організаційні нововведення, взаємоузгоджені, органічно-поєднані з відповідною активністю маркетингових досліджень. Власні розробки продукту мають узгоджуватися з "розпізнаванням бажань клієнта", сервісними послугами, післяпродажним обслуговуванням, високою готовністю до поставок, урахуванням особливих побажань клієнтів і гарантією якості. Це має значно більше значення, ніж ціна товару чи послуг.

Інновації підштовхують до скорочення життєвого циклу продукту, тобто часу від ідеї до появи його на ринку. Паралельно скорочується й ринковий цикл продукту, що зумовлює необхідність скорочення терміну окупності витрат за коротший період. Якщо виходити із запропонованого деякими дослідниками розрахунку, що термін життя продукту на ринку в середньому у промисловості 5-7 років, а доходи перевищують витрати лише з досягненням фази зростання, то на отримання прибутку залишається щонайбільше 3-4 роки.

Вибір стратегії економічного зростання можливий тільки за умов зміни організаційної структури виробництва, створення невеликих виробничих одиниць — модулів, тобто гнучких підрозділів, що прискорюють інноваційні процеси. Групова динаміка стає новою моделлю організації, яка найбільшою мірою сприяє інноваціям. Активізація творчих зусиль кожного працівника, формування інноваційних груп — складові успіху фірми.

Підприємницька та інноваційна діяльність повинна бути організованою. Впровадження підприємницького управління, на думку багатьох дослідників, повинно будуватися на таких принципах:*

Сприятливість для нововведень на основі розроблення певної політики та її методичного забезпечення.*

Систематичне вимірювання ефективності дій фірми.*

Здійснення послідовної політики стосовно організаційної структури, кадрів, менеджменту, оплати праці, стимулювання й винагород.*

Запровадження обмеження на те, що не є першочерговою потребою.

Підприємницька політика потребує, щоб нововведення не було прив'язане до чогось існуючого, воно повинно бути вигідним для менеджерів, бути гарантом їх зайнятості й добробуту. Значення нововведення та його параметри мають бути визначені. З цією метою складають план інноваційних заходів з розбивкою на конкретні завдання. Основною ланкою в цьому плані стає аналіз циклу довготривалості існуючих продуктів, послуг тощо (аналіз виробничо-господарської діяльності фірми, продуктів або послуг, технологій і ринків, визначення інноваційного розриву та інноваційної потреби). На цій основі розраховують фінансові ресурси, кадри для підприємницького управління.

Практика підприємництва (методичне забезпечення) полягає в розробці відповідної методики управління. Найчастіше — це використання щомісячних звітів, порівняння позитивних І негативних аспектів, наради з управління, на основі чого визначають способи вдосконалення поточної підприємницької та інноваційної діяльності.

Оцінка ефективності інноваційної діяльності передбачає забезпечення зворотного зв'язку між результатами та очікуванням; критичний аналіз сукупності всіх інноваційних дій. Після цього відбувається порівняння загальної ефективності інноваційних заходів з поставленою метою, досягнутими показниками на ринку і результатом усієї виробничо-господарської та комерційної діяльності фірми.

Водночас інноваційне впровадження потребує певного відокремлення від основної діяльності в питаннях організації виконання робіт, їхньої оцінки, стимулювання тощо. Тому доцільно об'єднувати управлінські структури з підприємницькими, а саме новаторство не повинно набувати характеру диверсифікації.

Отже, менеджмент у підприємництві, з огляду на усталені підходи до управління, головну увагу зосереджує на трьох аспектах розвитку фірми, а саме:*

на безперервних маркетингових дослідженнях ринкового середовища; на розробленні нових продуктів і технологій, форми збільшення питомої ваги продукції фірми на ринку; якомога кращому задоволенні потреб споживачів;*

на активній інноваційній діяльності фірми, яка створює можливість постійно оновлювати продукцію, послуги і на відміну від традиційного реагування на потреби ринку стимулювати попит новітніми технологіями, продуктами й послугами, розширюючи в такий спосіб місткість ринку;*

на цілеспрямованій аналітичній роботі менеджерів з виявлення сильних і слабких характеристик як фірми загалом, так і її окремих напрямів діяльності.*

взаємоузгоджений розвиток підприємницького управління в єдності та взаємному доповненні зазначених напрямів діяльності є провідною конструкцією механізму успіху фірми на ринку, запорукою її конкурентоспроможності.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1997.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: "Красный Пролетарий", 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. - С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. — К., 2001. — С. 274.

Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов /