Поворотний лізинг—форма оренди, за якою фірма-власник землі, будинків або устаткування продає цю власність лізинговій компанії з одночасним оформленням лізингової угоди про довгострокову оренду колишньої своєї власності на умовах лізингу. Якщо підприємство зазнає серйозних фінансових труднощів, поворотний лізинг може дати останню можливість зберегти підприємство від банкрутства.

Лізинг вигідний тому, що орендні платежі як форма операційних витрат цілком вилучені з оподаткування. Це дає можливість лізингоодержувачу платити за використання устаткування з поточного, вільного від податку доходу за рахунок включення платежів з оренди в собівартість. Особливо вигідний лізинг одержувачу, який, купуючи устаткування,

позбавляється можливості в повному обсязі скористатися інвестиційним податковим кредитом або прискореною амортизацією. У разі повної сплати податків лізинг менш привабливий, ніж купівля.

Додатковим оперативним джерелом фінансування підприємства може бути факторинг, в основі якого лежить дисконтування дебіторської заборгованості. Факторинг дає можливість підприємству швидко збалансувати його фінансові потреби з фінансовими можливостями. Послуги з факторингу включаються в собівартість продукції, що робить його привабливим джерелом фінансування для деяких підприємств.

Таким чином, у ринковій економіці збільшується розмаїтість залучених джерел фінансування підприємства, а підприємство залежно від свого становища може вибрати найприйнятнішу форму.

Залучення капіталу потребує певних витрат. Ці витрати називають вартістю капіталу. Витрати на залучення капіталу, як правило, визначаються зовнішніми чинниками. Фінансовий ринок встановлює плату за ресурси, що продаються на ньому. Вартість капіталу підприємства багато в чому залежить від оцінювання ринком рівня ризику за операціями підприємства.

Вартість капіталу вимірюється як середньозважена плата (виражена у відсотках), яку підприємство заплатило за залучення додаткового капіталу:

де Вп к, Ва к — вартість капіталу відповідно позикового та акціонерного; Б3, Kg — загальна сума відповідно боргу та капіталу; А3 к—загальна сума акціонерного капіталу.

Вартість позикового капіталу, хоч би яку форму він мав — кредиту чи облігації, обчислюють так: від одиниці віднімається ставка податку; результат збільшується на рівень відсотка. Вартість позикового капіталу дорівнює його вартості після сплати податку. Підприємство цікавить насамперед, скільки потрібно заплатити за додаткові фінансові ресурси, тобто гранична вартість капіталу. Немає потреби вводити сюди всі рівні відсотка, який підприємство платить за всі форми боргу у своїй структурі капіталу, тому що в цьому разі маємо граничну вартість боргу. Потрібно знати лише відсоткову ставку форми, якою вирішило скористатися підприємство.

Приклад. Нехай рівень за позиковими коштами дорівнює 40 %, ставка податку — 30 %. Тоді вартість боргу підприємства становитиме 28 %.

На вибір структури капіталу завжди впливають рівень ризику і прибутковість. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, підвищує економічну рентабельність капіталу, а з іншого — посилює ризик.

Залучаючи позикові кошти, підприємство може в найкоротші строки виконати великі інвестиційні проекти. Так підвищується рентабельність підприємства. Це пов'язано насамперед з тим, що до вибору проектів, які фінансуються з боргових фінансових ресурсів, висуваються суворі вимоги. Підвищенню рентабельності сприяє також відрахування відсотків за рядом позикових фінансових ресурсів з оподатковуваного прибутку. Тому податкова ситуація підприємства впливає на вибір структури капіталу. Позикові фінансові ресурси сприяють збільшенню капіталу підприємства, але водночас зменшують рентабельність. Якщо середня ставка відсотка за борговими фінансовими ресурсами вища за швидкість збільшення відношення позикових коштів до власних, то рентабельність власних ресурсів скорочується.

Зростання ризику при збільшенні відношення позикових коштів до власних пов'язане з тим, що плата за боргові фінансові ресурси фіксована і не може бути зменшена в разі зменшення доходів. За вищої частки позикових фінансових ресурсів ризик банкрутства зростає. Ризик підприємницької діяльності в разі використання власного капіталу набагато нижчий.

На результатах діяльності підприємства позначаються багато чинників: ситуація в народному господарстві; попит на продукцію, що її пропонує на ринок те чи інше підприємство і його конкуренти; страйки та ін. Цей елемент невпевненості в майбутньому і є бізнес-ризиком підприємця. Він залежить від галузі, у якій здійснюється підприємницька діяльність, і від чинника часу.

До найважливіших чинників, що впливають на бізнес-ризик, належать:*

зміна цін на засоби виробництва, потрібні для підприємницької діяльності; зміна цін на продукцію підприємства. Що вона менша, то менший бізнес-ризик;*

спроможність підприємства змінювати ціни на виготовлювану ним продукцію в разі зміни цін на засоби виробництва;*

рівень постійних витрат у загальній сумі витрат, або оперативний леверидж.

Якщо фірма має високий рівень постійних валових витрат і знижується попит на її продукцію, то зменшення обсягу виробництва уможливить лише незначне їх зменшення. Відносно невеликі зміни в обсязі продажів можуть привести до істотних змін у прибутку. Що вища частка постійних валових витрат, то вищий бізнес-ризик. Значні постійні витрати характерні для високоавтоматизованих капітало- та енергоємних виробництв, телефонних та авіакомпаній. Формуючи портфелі інвестицій, цим під-приємствам (фірмам) доцільно вибирати проекти з меншою часткою по-стійних витрат.

Підприємства, які одночасно з власними коштами використовують по-зикові, можуть зазнати не тільки бізнес-ризику, а й фінансового ризику. Оптимальною, тобто такою, коли досягається максимум прибутку, є структура, у якій частка власних коштів становить 60-70 %, а позикових — 30-40 %.

На вибір структури капіталу впливає також обсяг продажів. Якщо він незначний, підприємство може обійтися власним капіталом. Коли ж обсяг продажів перевищує певний рівень, потрібно і доцільно залучати позиковий капітал.

Якщо підприємству вдасться зменшити оперативний леверидж, то воно може збільшити фінансовий леверидж без збільшення ризику банкрутства.

Ступінь оперативного левериджу вимірюється відсотковою зміною (А) оперативного прибутку, поділеного на відсоткову зміну обсягу продажів:

З наведених формул випливає, що чим вищий ступінь оперативного левериджу, тим чутливіші доходи до змін в обсягах продажів. Що