Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремого підприємства лише як частину їх суспільного кругообігу, можна відобразити ту частину кругообігу, що охоплює кожне підприємство (рис. 1).
Як бачимо, конкретна компанія підключається до фінансового ринку у двох основних випадках: по-перше, за необхідності створення або коригування капітальної структури у бік підвищення її ефективності через емісію цінних паперів, переважно акцій та облігацій; по-друге, під час формування портфеля цінних паперів через купівлю-продаж цінних паперів інших корпорацій. Зазначені форми зв'язків кожного підприємства з фінансовим ринком мають постійний характер, тобто зв'язок з ринком підтримується постійно. Це зумовлюється насамперед тим, що в умовах розвиненої ринкової економіки емісія і розміщення власних цінних паперів серед певного кола інвесторів — основне джерело зовнішнього фінансування, особливо у фазах спаду і кризи. Цінні папери за окремими характеристиками є гнучкішим інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит. Крім того, за допомогою емісій цінних паперів забезпечується найоптимальніша структура капіталів фірми, чого неможливо досягти, якщо орієнтуватися тільки на одне фінансове джерело, наприклад самофінансування за рахунок внутрішніх нагромаджень, коротко - та середньострокові банківські кредити тощо. З досвіду корпорацій розвинених країн випливає, що оперативно перебудувати капітальну структуру фірми з метою підвищення (максимізації) її оцінки можна тільки в разі комплексного використання різноманітних джерел фінансування.
Необхідність другої форми зв'язку з фінансовим ринком — формування портфеля цінних паперів корпорації — визначається такими самими основними причинами, тобто максимізацією оцінки підприємства.
Узагальнений аналіз кругообігу фінансових інвестицій показує, що будь-яке підприємство в ринковій економіці прямо пов'язане з фінансовим ринком і як емітент цінних паперів, і як інвестор. Будь-яка фізична особа, що має нагромадження, є інвестором. Таким чином, завдяки фінансовому ринку формуються зв'язки справді загального характеру, причому не тільки національного, а й міжнародного.
3. Формування портфеля цінних паперів
3.1 Формування портфеля цінних паперів та управління ним
Портфель цінних паперів — це сукупність інвестиційних цінностей, що використовуються для досягнення конкретної інвестиційної мети вкладника, тобто вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цінних паперів, що є об'єктами портфельного інвестування, належать акції, державні боргові зобов'язання, деривативи, сертифікати, векселі, депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та ін.
Принципи формування інвестиційного портфеля: безпечність; дохідність; ліквідність; збільшення вкладень.
Цілі створення портфеля: дохідність (одержання відсотка або дивіденду); збереження капіталу; забезпечення приросту капіталу (на основі зростання курсової вартості цінних паперів).
Розрізняють два види портфелів цінних паперів: індивідуальний і підприємства.
Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок випуску цінних паперів та вкладати залучені кошти в цінні папери інших емітентів з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та збільшення капіталу, розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових структур, спекулятивної гри тощо.
Індивідуальний портфель повинен мати три основних елементи: ліквідні цінні папери; гнучкі коротко- і середньострокові інвестиції; інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.
Співвідношення розмірів складових портфеля і види інвестицій залежать від певних факторів:*
можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень від розміру доходів;*
необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;*
схильності інвестора до ризику;*
вибору між доходом та приростом капіталу, що залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов'язань;*
тривалості запланованої перспективи;*
стану фінансових ринків.
Розрізняють такі типи інвестиційних портфелів підприємств:*
за рівнем ліквідності — високоліквідні (переважно короткострокові фінансові інструменти та довгострокові, що мають високий попит на ринку), середньоліквідні (можуть включати фінансові інструменти, що не мають високого попиту на ринку, угоди за ними нерегулярні) та низьколіквідні (формуються переважно з облігацій з тривалим терміном погашення чи акцій і високим порівняно із середньоринковим рівнем дохідності, але з низьким попитом);*
за інвестиційним періодом — короткострокові (фінансові активи використовуються протягом одного року, а також для страхування грошових запасів підприємства) та довгострокові (фінансові активи використовуються понад рік, що дає змогу вирішувати стратегічні цілі інвестиційної діяльності);*
за спеціалізацією основних видів фінансових інструментів — акцій, облігацій, векселів, міжнародних інвестицій, депозитних вкладів тощо;*
за кількістю стратегічних цілей — моно- та поліцільові (комбіновані);*
за умовами оподаткування фінансових інструментів інвестування — оподатковувані та вільні від оподаткування;*
за первинністю формування — стартові та реструктуровані;*
за стабільністю структури основних видів фінансових інструментів — з фіксованою структурою (вагомість основних видів фінансових інструментів незмінна тривалий період) та рухомою (вагомість основних видів фінансових інструментів постійно змінюється залежно від зовнішніх факторів, що зумовлюють зміну рівнів дохідності, ризику, ліквідності чи зміну мети фінансових інвестицій).
У теорії складання фондових портфелів вирізняють три їх типи з метою формування інвестиційного доходу та відповідним ризиком:*
прибутковий (ризикові);*
стабільний;*
зростання.
Іноземні інституційні інвестори, що функціонують на українському ринку, пропонують таке.
1. При формуванні прибуткового (ризикового) фондового портфеля в нього включають:*
облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) з погашенням до З місяців —20 % вартості портфеля;*
ОВДП зі строком погашення до 6 місяців —10 % вартості портфеля;*
OB ДП зі строком погашення понад 6 місяців — до 5 % вартості портфеля;*
акції енергетичних підприємств — до ЗО % вартості фондового портфеля;*
акції нафтодобувного та нафтопереробного комплексу — до 20 % вартості;*
акції підприємств металургійної та металообробної галузей промисловості —до 10 % вартості фондового портфеля.
Залишок акцій формується з акцій підприємств, які, на думку керуючого фондовим портфелем, обіцяють високий прибуток або мають стабільну тенденцію до зростання курсової вартості.
2. У стабільному фондовому портфелі основну частину (40-60 %) становлять надійні цінні папери, близько 20-30 % — прибуткові цінні папери, а залишок — це цінні папери, що називаються перспективними.
При формуванні надійного (стабільного) фондового портфеля в нього пропонується включити:*
ОВДП зі строком погашення понад 6 місяців — до