Управління справами командитного товариства здійснюється тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства. Органів управління командитне товариство не має – у відносинах з третіми особами товариство репрезентують учасники з повною відповідальністю.

Крім загальних підстав припинення діяльності господарських товариств, командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю. При вибутті з товариства всіх вкладників повні товариші мають право замість ліквідації командитного товариства перетворити його на повне товариство.

Назва командитного товариства складається з прізвища всіх або кількох дійсних членів. Якщо у назву не входять всі прізвища, то вона набуває вигляду: "Ларін і К°".

Правовий статус повних товаришів командитного товариства відповідає нормам, що застосовуються до повного товариства, тому зупинимося на особливостях участі вкладників у командитному товаристві.

Вкладник може вступати до командитного товариства шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів. Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченими установчим договором, проте сукупний розмір їхніх часток має не перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного в установчому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менш як 25 % свого внеску.

Вкладники командитного товариства мають право:

- діяти від імені командитного товариства тільки у разі наявності доручення і згідно з ним;

- вимагати першочергового повернення вкладу (ніж учасникам з повною відповідальністю) у разі ліквідації товариства;

- вимагати подання їм річних звітів і балансів, а також забез-печення можливості перевірки правильності їх складення;

- відступити свою долю іншому вкладнику, повному учаснику або третій особі зі згоди всіх інших учасників;

- вийти із товариства за дотримання умов щодо виходу з повного товариства.

Незважаючи на те, що, за загальним правилом, відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законодавством, він також несе повну відповідальність.

Так, якщо вкладник здійснює угоду від імені і в інтересах товариства без відповідних повноважень, то у разі схвалення його дій командитним товариством він разом з повними товаришами відповідає за угодою перед кредиторами усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення. Якщо ж він не дістане схвалення, вкладник відповідатиме перед третьою особою самостійно усім своїм майном.

2. Засновницький договір командитного товариства

Створення юридичних осіб шляхом об'єднання майна і спільної підприємницької діяльності їх засновників (учасників) в теорії вважається специфічним різновидом спільної діяльності, яка, щоправда, власне правовими нормами про спільну діяльність не регулюється. У деяких випадках створення юридичних осіб оформляється договорами, на які, незважаючи на наявність спільних рис із договором про спільну діяльність, відповідно не поширюються норми законодавства, що регулює спільну діяльність (гл. 77 ЦК України та інші нормативні акти). Цивільний Кодекс України. – К. 2005р. Ця теза знаходить підтвердження в п. 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств", відповідно до якого створення нового суб'єкта підприємницької діяльності та визначення його організаційно-правової форми регулюється не положеннями ЦК про спільну діяльність, а іншими актами законодавства. Тим більше, що ст. 1130 ЦК України чітко закріплює, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи, тим самим виключаючи створення юридичної особи з кола випадків укладання договору про спільну діяльність.

На сьогодні правовою базою засновницьких договорів є ЦК України (ст. ст. 87, 120, 134), ГК України (ст. ст. 57, 82), а також Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства". У цих нормативних актах можна знайти реквізити засновницьких договорів. Щодо порядку укладання, зміни, розірвання засновницьких договорів застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Характеристика засновницького договору

Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки засновницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. В теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, що регулює відносини між засновниками у процесі створення та діяльності юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності1. Проте ця загальна теза потребує суттєвого уточнення, що і робиться далі.

Відповідно до загального правила, що міститься у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств", засновницький договір укладається, якщо засновників підприємства два чи більше, і є рішенням про його створення.

Ця теза знаходить підтвердження у ГК України. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 ГК України корпоративні підприємства, до яких належать "кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб", утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір.

Якщо буквально тлумачити це положення ГК, будь-яке корпоративне підприємство повинне мати засновницький договір. Проте аналіз положень як власне ГК України, так і спеціальних нормативних актів,