Незайнятому населенню та вивільненим працівникам, які звертаються з питань працевлаштування в центр зайнятості надаються профорієнтаційні послуги. Так, в 2006 році надано 311 таких послуг, з них профінформаційні – 169; профконсультації – 104; профвідбір – 38.

З метою покращення зайнятості населення Варвинським районним центром зайнятості протягом 2006 року проведено:

19 семінарів з роботодавцями, в яких взяло участь 180 осіб;

26 міні-ярмарок вакансій, в яких взяло участь 48 роботодавців та 252 особи з числа незайнятих громадян;

2 круглих столи на тему: “Співпраця служби зайнятості з соціальними партнерами”, “Актуальні проблеми працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю”;

12 семінарів з питань малого бізнесу, підприємництва та самозайнятості, в яких взяло участь 94 особи.

За 2006 рік Варвинським районним центром зайнятості використано 764933 грн., з них на допомогу по безробіттю – 216500 грн., на профнавчання – 75500 грн., на утримання центру зайнятості – 472933 грн.

Тож в принципі роботу Варвинського районного центру зайнятості можна вважати задовільною. Проте для підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості, зокрема і Варвинського, слід запровадити ряд заходів, серед яких:

прийняття нового закону “Про зайнятість”.

Рівноправне існування різних форм власності, свобода підприємництва, вільний вибір зайнятості, лібералізація цін, регулювання оплати праці через тарифні угоди та колективно – договірну діяльність створили принципово нову соціально – економічну ситуацію і вимагають необхідності вироблення адекватної політики зайнятості та, відповідно, своєчасних і дієвих напрямів реалізації цієї політики, які були б зафіксовані в новій редакції Закону.

Стратегічні завдання інтеграції України до ЄС потребують врахування в новій редакції закону “Про зайнятість” міжнародних норм і стандартів та досвіду розвинених країн.

У новій редакції закону має бути уточнено поняття зайнятості населення через розгляд категорії повної та неповної зайнятості, зокрема застосування гнучких форм зайнятості, а також розширено державні гарантії, які мають включати не лише вільний вибір діяльності, але й вибір роботи з різними формами зайнятості. Різноманітність цих форм, а також режимів робочого часу і умов найму працівників повинна стати одним із головних завдань політики зайнятості .

На мій погляд, при розробці нової редакції закону слід врахувати досвід розвинених країн щодо підвищення ефективності окремих механізмів регулювання ринку праці. Перш за все, це стосується посилення контролю органів служби зайнятості за активністю безробітного на ринку праці. Для цього слід зобов’язати центри зайнятості складати для безробітних індивідуальні плани самостійного пошуку роботи, навчати безробітних методам і техніці пошуку робочого місця та вимагати від них доказів активного реального пошуку робочого місця шляхом подання цими останніми в кінці кожного місяця до центрів зайнятості певної кількості підтверджених звернень до роботодавців з метою працевлаштування.

зміцнення взаємодії з роботодавцями

Служба зайнятості за своєю природою – посередницька служба, яка зводить разом осіб, що шукають роботу, і роботодавців, які шукають працівників. Успіх будь – якого центру зайнятості можливий, якщо він має достатню інформацію про вільні робочі місця в регіоні. І навпаки, за відсутності такої інформації жодні зусилля фахівців не дадуть ефекту. В кращому випадку, центр зайнятості буде більш оперативно реєструвати безробітних та позбудеться черг при нарахуванні допомоги [7].

Вагомих результатів можна досягти тільки за умови, якщо служба зайнятості будуватиме взаємодію з роботодавцями на основі врахування економічних та інших інтересів, доведення до свідомості роботодавців суспільної важливості їх спільної діяльності. Центри повинні забезпечувати роботодавців інформацією про професійно – кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані на певну дату, надати їм можливість без значних матеріальних і організаційних зусиль підібрати необхідних працівників відповідно до особливостей конкретного виробництва, а в разі потреби – організувати професійне навчання підібраних громадян. Центри зайнятості повинні доводити до відома роботодавців, що, пропонуючи вакансії цього підприємства своїм клієнтам, вони, крім усього іншого, безкоштовно його рекламують, формують у співвітчизників імідж соціально відповідальної особистості власника або керівника підприємства.

У центрах зайнятості необхідно запровадити таку форму роботи, як економічне стимулювання роботодавців, що беруть працювати “безперспективних” безробітних. Наприклад, коли роботодавець бере на роботу випускника ПТУ, який ще не має належної кваліфікації, або жінку, що була у відпустці по догляду за дитиною, то держава йому виплачує компенсацію за умови, що даного працівника взято не менше, ніж на 3 роки. В країнах Європи така форма роботи з безробітними носить назву “субсидована зайнятість” і є ефективною у поверненні людей на ринок праці [8].

активізація власних зусиль клієнтів служби зайнятості щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім’єю та суспільством

Вивчення причин, за яких конкретні особи не знаходять роботу, показує, що в багатьох випадках основною з них є пасивність громадянина, його низька самоорганізація, небажання або невміння наполегливо шукати роботу.

В центрах зайнятості доцільно створити сектори самостійного пошуку вакансій. У них на спеціальних стендах необхідно розташувати систематизовану інформацію про вільні робочі місця, а також пропозиції громадських, сезонних та інших тимчасових робіт, а для осіб, які бажають розпочати власну справу – про об’єкти, що здаються в оренду, про малі підприємства, що продаються тощо.

Доцільним є створення єдиної національної інформаційної комп’ютерної мережі служби зайнятості. Це дозволятиме на основі даних про професійно – кваліфікаційні якості, бажання і наміри клієнтів та вимог роботодавців здійснювати пошук інформації про вакансії не тільки під