Провідне місце в структурі хімічної промисловості України у новітні часи стало посідати виробництво полімерних матеріалів: синтетичних смол, різноманітних пластмас, синтетичного волок-на тощо. Виробництво це дуже складне. Для нього використовує-ться значна кількість спеціально виробленої вуглеводневої сиро-вини, електроенергії, тепла і води.

Синтетичні смоли і пластмаси виготовляються в районі знахо-дження сировини в Донбасі (Горлівка, Сєверодонецьк, Донецьк, Рубіжне), у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), в Черкасах, Одесі тощо. Синтетичні смоли — вельми транспортабельний продукт. Вони йдуть на виробництво синте-тичних волокон.

Синтетичні смоли, що виготовляються в Україні, а також пе-реважно привізна целюлоза використовуються для виробництва хімічних волокон. Це виробництво характеризується підвищеною трудомісткістю і зосереджене в районах, добре забезпечених трудо-вими ресурсами, котрі, як правило, є й регіонами текстильної про-мисловості. Хімічні волокна виготовляють в Києві, Чернігові, Чер-касах, Житомирі, Сокалі (Львівської обл.). Приблизно третина хіміч-них волокон, що виготовляються в країні, використовується на тех-нічні потреби. Більша частка хімічних волокон є синтетичними.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розви-нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється шинне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка-учуку, хімічних волокон, сажі. Воно тісно пов'язане з машинобу-дуванням, особливо з автомобільною промисловістю — голов-ним споживачем шин. Свого виробництва каучуку в Україні немає, він імпортується з Росії, з районів Поволжжя, Уралу, Си-біру. Технічна сажа — важливий компонент виробництва гуми, що виготовляється з природних і попутних газів у Дашаві, Кре-менчуці, Стаханові. Найбільші підприємства гумово-азбестової промисловості — шинний завод у Дніпропетровську і Білоцер-ківський завод гумово-технічних виробів. Підприємства цієї га-лузі є також у Харкові, Києві, Запоріжжі, Одесі, Бердянську тощо.[9.24]

Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її част-ка становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали. Асортимент продукції, що виготовляється, Достатньо широкий: антикорозійні і декоративні лаки і фарби,розчинники, смоли тощо. Основну частину цієї продукції виготов ляють у Донбасі (Луганськ, Донецьк) і Придніпров'ї (Дніпропет-ровськ, Кривий Ріг). Виробництво лаків і фарб є також у Києві Харкові, Кременчуці, Львові, Бориславі, Івано-Франківську, Оде-сі, Сімферополі. На відходах коксохімічного виробництва розвивається велика анілінофарбна промисловість, що виготовляє барвники для текстильної, взуттєвої, поліграфічної промисловості її головний центр — Рубіжне (Луганська обл.). Анілінові барвники виготовляють також Горлівський коксохімічний і Сивашський анілінофарбні заводи. Створено велике виробництво оптичних відбілювачів, високоякісних пігментів. У великих містах, що ма-ють значні науково-дослідні заклади, розвинута хіміко-фармацевтична промисловість. її центри — Київ, Житомир, Харків Полтава, Луганськ, Львів, Одеса.

В цілому хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко-номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні. Тут особливо вирізняється Луганська область з найбільшим у країні Лисичансько-Рубіжанським промисловим вузлом хімічної спеціалізації.

В Донецькій області виділяється Горлівсько-Слов'янський про-мисловий вузол. У межах Придніпров'я хімічна промисловість на-була розвитку в Дніпропетровській області (Дніпропетровсько-Дніп-родзержинський промисловий вузол), Львівській області (Львівсь-кий, Дрогобицький, Новодворівський і Червоноградсько-Сокаль-ський промислові центри) і Івано-Франківській області (Калуський і Івано-Франківський промислові центри). Добре розвинута хімічна промисловість в Києві, Чернігові, Черкасах, Житомирі, Рівному, Вінниці та Сумській області (Шостка і Суми), поблизу Одеси і Автономної Республіки Крим (Сивашський промисловий центр).[7.188]

Висновок

Отже, хімічна промисловість набула розвитку в усіх еко-номічних районах України. На цьому тлі особливо слід відмітити Донецький, Придніпровський і Карпатський економічні райони. Найпотужніший з них — Донецький район. Його частка становить понад третину хімічної продукції, що виготовляється в країні.

Україна — значний виробник лаків і фарб. У минулому її част-ка становила 25% цієї продукції колишнього Радянського Союзу. Сировиною для її виробництва є природні смоли, рослинні масла, синтетичні матеріали.

На основі використання полімерних матеріалів в країні розви-нута гумово-азбестова промисловість. В її складі виділяється шинне виробництво, що є великим споживачем синтетичного ка-учуку, хімічних волокон, сажі.

Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій-ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості.

В цілому, незважаючи на наявність потужної сировинної оази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залеж-ність від імпортних поставок сировини (природних газів, апати-тових концентратів, сірчастого колчедану тощо) і напівфабрика-тів (синтетичного каучуку, целюлози та ін.), що особливо згубно впливає на розвиток галузі в останні роки у зв'язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством щодо їх регулювання.

Останніми роками дещо посилилася спеціалізація і зменшила-ся роль комбінування хімічних виробництв у зв'язку з викорис-танням трубопровідного транспорту для транспортування раніше «незручних» вантажів (наприклад, при транспортуванні етилену з Поволжя в район Одеси).

Список використаної літератури:

Залевський Ф.д. Экономики химической промышленности. – М.: Химия, 2000. -139 с.

Заставний Ф.Д. Географія країни. – Львів: Світ,2001. -360 с.

Паламрчк М.М., Паламарчк О.М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. – К.: Знання, КОО, 2000. – 416 с.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред.. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенова. – 4-те вид, випр. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 351 с.

Розміщення продуктивних сил України. Л.Г.Чернюк, Д.В.Клиновий. – Навчальний посібник. – Київ ЦУЛ, 2002. – 470 с.

Розміщення продуктивних сил / За ред.Качана. – К.: Вища школа. – 2001

Розміщення продуктивних сил України : Навчально-методичний