навпаки.

Говорячи про ліквідність підприємства, інколи ототожнюють його з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, а підприємство буде не платоспроможне (в поточних активах значна питома вага припадає на неліквідні засоби та дебіторську заборгованість). Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів, достатніх для негайних розрахунків за поточними платежами.

Виходячи з такого визначення, рівень платоспроможності підприємства можна визначити за формулою:

Кпс = ;

Для найбільш загальної оцінки платоспроможності (фінансової рівноваги) розраховується співвідношення залученого і власного капіталу( Кзв )

Кзв = ;

Зростання цього показника свідчить про посилення залежності підприємства від інвесторів та кредиторів, що знижує його фінансову стійкість.

Величина дебіторської і кредиторської заборгованості визначається в основному умовами розрахунків підприємства з покупцями та постачальниками. Дебіторська заборгованість аналізується з метою прийняття управлінських рішень, спрямованих на її скорочення та стягнення сумнівної дебіторської заборгованості. Аналіз проводиться по окремих покупцях з урахуванням дати виникнення заборгованості, суми та терміну неплатежів. За даними звітності (форми 1, 2) можна визначити деякі показники, що характеризують стан дебіторської заборгованості. Серед них коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості, період погашення дебіторської заборгованості, частка дебіторської загальному обсязі поточних активів, частка сумнівної і дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості. Аналіз цих показників рекомендується проводити з допомогою методів порівняння, групування, і елімінування та факторного аналізу.

При управлінні дебіторською заборгованістю важливо брати до уваги два підходи:

- порівняння додаткового прибутку з втратами за рахунок зміни політики розрахунків за реалізовану продукцію;

- оптимізація величини і термінів погашення дебіторської та кредиторської заборгованості.

Перший підхід передбачає - якщо продавати продукцію з відстрочкою платежів, то необхідно порівнювати витрати від появи додаткової дебіторської заборгованості з приростом прибутку в результаті збільшення виручки від реалізації.

Другий підхід передбачає максимальне використання усіх можливостей скорочення фінансового циклу - залучення для фінансування дебіторської заборгованості коштів, призначених для розрахунку з кредиторами за товари.

Аналіз кредиторської заборгованості може проводитись з використанням наведеної вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Кредитоспроможність підприємства характеризується поточним фінансовим станом, своєчасним розрахунком за раніше отримані кредити та швидкісно мобілізації, при необхідності, коштів з різних джерел. Оцінка кредитоспроможності підприємства проводиться з метою вирішення питання про можливість надання йому кредиту банком. Дня цього використовуються показники, які дають повне уявлення про результати фінансової діяльності підприємства-позичальника.

4. Метод фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних іструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації ме-тодів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описі аналі-тичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітич-них взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих нале-жать такі методи:—

експертних оцінок і сценаріїв;—

психологічні;—

морфологічні;—

порівняльні;—

побудови системи показників;—

побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, у підґрунтя яких покладено жорстко формалізовані аналітичні за-лежності, тобто методи:

¦ ланцюгових підстановок;

¦арифметичних різниць;

¦балансовий;

¦ виокремлювання ізольованого впливу факторів;

¦ відсоткових чисел;

¦ диференційний;

¦логарифмічний;

¦нтегральний;

¦простих і складних відсотків;

¦дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і тра-диційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи оброблення рядів динаміки), а також математико-статистичні ме-тоди (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний ана-ліз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конк-ретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукуп-ності утворює методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моде-лей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємо-зв'язки між основними показниками. Існують три головні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є головними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах; верти-кальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі грунтуються на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі — це моделі передбачувального, прогнос-тичного характеру. Вони використовуються для прогнозування до-ходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового ста-ну. Найпоширеніші з них: розрахунки точки критичного обсягу про-дажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динаміч-ного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порів-няння фактичних результатів діяльності підприємства з норматив-ними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі викорис-товуються, як заведено, у внутрішньому фінансовому аналізі. їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та в розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Отже, під час аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. їх кількість і широта застосування залежать від конкрет-них цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої оцінки зумовлені потребою систематичного аналі-зу та вдосконалення роботи