Роль розпорядників бюджетних коштів у виконанні місцевого бюджету
Розділ 1. Роль розпорядників бюджетних коштів у виконанні місцевого бюджету.
Розпорядження коштів місцевого бюджету і їх функції права та обов’язки.
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їх лише через розпорядника бюджетних коштів.
Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особи їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.
Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (рис. 8.1.)
Головні розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;
за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юри стичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів АР Крим, а також міністерства та інші органи влади АР Крим в особі їх керівників;
бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами – керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
У статті 21 Бюджетного кодексу є норма, відповідно до якої бюджетній організації заборонено здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати позички юридичним та фізичним особам за рахунок бюджетних коштів, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Бюджетне призначення – це повноваження. Надане головному розпоряднику коштів бюджету законом про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні призначення встановлюються виключно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом (стаття 23).
У частині першій статті 23 Бюджетного кодексу наголошується, що будь-яке бюджетне зобов’язання можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетне зобов’язання – це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього періоду або в майбутньому. Зобов’язання виникає внаслідок укладення договорів (угод, замовлень), згідно з якими розпорядок коштів бюджету як споживач товарів, робіт, послуг повинен сплатити належну суму виконавцю за умов виконання цих договорів. Зобов’язання обліковуються органами Державного казначейства України на позабалансових рахунках плану рахунків виконання державного та місцевих бюджетів.
Зобов’язання розпорядника коштів сплатити кошти за надані товари (послуги) чи інші ідентичні операції розглядається як фінансове зобов’язання. Фінансові зобов’язання обліковуються розпорядниками коштів бюджету як кредиторська заборгованість і відображаються у звітності органів Державного казначейства.
Внесення змін до бюджетних призначень, затверджених законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, відбувається в порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету, тобто шляхом внесення відповідних змін до закону про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. Ця процедура поширюється і на випадки передачі бюджетних повноважень від одного головного розпорядника коштів іншому головному розпорядникові, за винятком призначень резервного фонду бюджету (стаття 23).
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
отримує про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;
здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів.
Одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Головним розпорядникам надано право розподілу бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.
Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.
Розпорядниками бюджетних коштів ІІ ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників,