людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфі-денційно, або для підтримання авторитету і неупередженості право-суддя.
Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.
Основне призначення системи ЗМІ -- безперервне відобра-ження суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах.
Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку -- соціаль-ного управління суспільством.
Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі по-літичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Маклюен, вва-жають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мис-тецтво будуть приречені. Це фальсифікаторська теорія.[4;40]
Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню -- оперативність, телебаченню -- велика сила емоційно-зорового впли-ву. Хоча нині цей поділ умовний.
Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору найбільш вирогідна.
ЗМІ складають' переважну частину соціальної комунікації, прий-нявши на себе-її усні, писемні і візуальні функції, сфера використан-ня яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадку-вала усе багатство «культури аргументації», коріння якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свід-чить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання».[4;50] Своєю популярністю ЗМІ зобов'я-зані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.
Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служби, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складовою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успадкували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надій-ності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що використовували з давніх-давен техніку циф-рових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у ХУІІ ст. Френсисом Беконом.
Третя територія, «окупована» сучасними технічними засобами комунікації, розташована навколо інформатики як технічного засобу опрацювання інформації. Використання обчислювальних машин -- пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще напри-кінці середньовіччя. Інформатика -- це, насамперед, роздуми з при-воду людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так 'і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою інформатики, буде мати логічні та філософські особливості, притаманні даному технічному засобу.
У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, Які, з одного боку, мають тенденцію до гомогенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взає-мною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між куль-турою аргументації й культурою очевидності. [4;63]Телекомунікації на-магаються знайти свій шлях між культурою аргументації, що харак-теризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.
У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні -- складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передви-борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума-нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому-нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».
Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку мож-на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:
1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ-ному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.
2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.
3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра-ження й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.
4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.
5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан-ки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.
6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про вибор-ців.
7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за