Таблиця 2.3

Види фінансових інструментів

В Україні склалася практика фінансування обігових коштів за рахунок короткотермінових кредитів та фінансування інвести-цій середньо- та довготерміновими кредитами.

Комерційним кредитом заведено вважати відстрочку плате-жів одного підприємства (компанії) іншому. Комерційний кредит може бути наданий у формі вексельного кредиту, відкритого рахунку чи кредиту фірми. Кредитування інвестицій в реальні активи, як правило, є довгостроковим.

ІІозиками вважаються позички, що надаються підприємства-ми одне одному (відстрочка платежу), а також кошти, що нада-ються міжнародними фінансовими інституціями чи державами одна одній.

Спонсори – це юридичні та фізичні особи, що надають під-тримку в інвестуванні проектів. Спонсорство, як правило, під-тримується державою. Цей фінансовий ресурс не підлягає опо-даткуванню. Спонсори, беручи участь в інвестуванні, звичайно не отримують прямих доходів, але вони мають непрямі доходи завдяки рекламі, розширюючи свої ринки збуту, підвищуючи свій імідж та рейтинг.

З метою залучення капіталу для інвестування суб'єкт інвес-тиційної діяльності використовує різноманітні фінансові інстру-менти. Фінансові інструменти – це контракти, результатом яких є поява певної статті в активах одного суб'єкта і статті у пасивах іншого суб'єкта фінансування (Таблиця 2.3).

За рішенням Ради з стандартів фінансового обліку (FASB — США) до фінансових інструментів, в першу чергу, відносяться:—

фінансові заборгованості – закладні, облігації та інші фор-ми (засоби) фінансування шляхом одержання позичок;—

фінансовий капітал – акції та інші інструменти, що є свід-ченням власності.

Фінансовий інжиніринг — це об'єднання або розділення (подрібнення) існуючих фінансових інструментів з метою ство-рення нових фінансових інструментів.

Існуючі (традиційні) фінансові інструменти розподіляються на дві групи: комерційні та фондові. Комерційні інструменти об-слуговують товарообіг і певні майнові угоди. Фондові – це ті, що обертаються на фондових біржах.

Розглянемо головні види фінансових інструментів (рис. 28).

Фінансові заборгованості – це пасиви, які визначають су-марний розмір фінансових вимог (домагань) на активи компанії. Можуть визначатися як сумарні активи за мінусом власного ка-піталу компанії.

Застава — це борговий фінансовий інструмент, забезпече-ний правом на нерухомість. Якщо борг своєчасно не сплачуєть-ся, закладна дає право кредитору на продаж закладеного майна. Застава засвідчується у нотаріальній конторі, реєструється у по-земельній книзі (іпотеці)[32, c. 94].

Облігація — це борговий цінний папір, який свідчить про внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов'язаність відшкодувати йому у певний строк номінальну вар-тість цього паперу та фіксований процент. Облігації являють со-бою фінансові інструменти державних позик, позик місцевих ор-ганів влади або компаній та підприємств. Облігації внутрішніх державних і місцевих позик випускаються тільки на пред'явни-ка, а облігації підприємств бувають як іменні, так і на пред'яв-ника. На облігаціях вказується розмір фіксованого процента та строк його виплати. Іноді випускаються безпроцентні (цільові) облігації, на яких вказується товар або послуга, під які вони ви-пущені.

Скарбницькі зобов'язання держави — це державні цінні па-пери, що розміщуються добровільно серед населення, які затвер-джують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і да-ють право на одержання фіксованого доходу впродовж всього часу володіння цими цінними паперами. Скарбницькі зобов'яза-ння звичайно випускаються терміном від 5 до 25 років. Доход від них сплачується у році, наступному після року їх придбан-ня. Виплата доходів здійснюється щорічно за купонами або при відшкодуванні зобов'язань шляхом нарахування процентів до номіналу без щорічних виплат. Звичайно середньострокові скар-бницькі зобов'язання випускаються терміном від 1 до 5 років, а короткострокові – на строк 3, 6 та 12 місяців. Середньо- та ко-роткострокові зобов'язання не мають купонів, тобто повернення боргу здійснюється разом з нарахованими процентами одночасно [8, c. 6].

Вексель – боргове зобов'язання, що затверджує безумовну сплату власнику (векселеодержувачу) певної суми боргу і в пев-ний строк векселедавцем. Розрізняють прості та переказні векселі.

Простий вексель (соло-вексель) має просте (нічим не зумов-лене) зобов'язання сплатити кредитору (власнику векселя) век-селедавцем певну суму, у певний строк і в певному місці.

Переказний вексель (тратта) випускається і підписується кредитором (трассантом) як наказ боржнику (трассату) сплати-ти в зумовлений строк певну суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику. В першому випадку вексель підписує векселеда-вець (боржник), у другому – кредитор. У першому випадку власником векселя є кредитор, у другому – третя сторона або пред'явник, що купив тратту. Безумовність зобов'язання означає, що відмова від платежу приведе до примусової сплати боргу за простим векселем.

Векселедавцем може бути держава (центральні та місцеві органи влади, банки, комерційні структури).

Скарбницькі (державні) векселі – це короткострокові зобов’язання держави зі строком (терміном) відшкодування 3, 6 та 12 місяців.

Для інвестора скарбницький вексель має перевагу, скажімо, перед іншим державним цінним папером – облігацією через те, що він наперед знає суму, яку він одержить за векселем, бо вона зумовлена в документі. Крім того, прибутковість скарбницьких векселів завжди трохи вища за облігаційну.

Банківські векселі випускаються фінансово-кредитними установами або емісійними синдикатами (об’єднаннями банків). Банківський вексель – це короткострокове боргове зобов’язання, що надає його власникові право одержати вкладену у векселі суму в період погашення (відшкодування). Дохід інвестора визначається як різниця між ціною номіналу і ціною продажу банківського векселя.

Найбільш ліквідні векселі, що мають гарантію першокласних банків (аваль). Аваль – це запис на обрізі векселя стосовно цієї гарантії. Звичайно такі векселі видаються покупцю під заставу товаросупроводжувальних документів для подальшої передачі продавцю [11., с. 169].

Заощаджувальні сертифікати банків — це письмові